Я почуття закрила бетонною стіною.
Обрізала я крила і стала знов собою.
Палаючий біль зради привів мене до тями.
Тепер я одинока поміж цими життями.
Багато зрозуміла, та серце ще далеко
Купається в безодні гіркого його ехо.
Мене він недостойний. Його я вже забула. –
Так доля дуже різко стежину повернула.
Його я не пробачу, хоч ми не вороги.
Байдужістю відплачу за всі його гріхи.
Чекатиму на долю, в яку ще вірю я,
На того, хто достоєн кохання вівтаря.
