В серці та душі моїй тужні почуття,
Бо іде війна, яка забира життя.
А життя ж лише одне в кожного із нас
В світі, на якім живе кожен з нас в цей час.
В тім, хто почина війну, і душі нема
Разом з серцем. Замість них в нім сама пітьма –
Люте зло, що повсякчас і керує ним.
Цей же живиться також тільки ним одним.
Зло – це джерело війни, протікання теж.
В нім вона. Воно у нім. І немає меж
Жодних злу, що чинить люд у страшній війні,
Що йде місяці, роки, а не тільки дні.
Ну, скажіть, яку війна може мати суть?
Але скільки люди є, стільки ж і ведуть
В світі цім вони її, тобто з давнини
І до наших днів, в які і живуть вони.
Ні, не створений цей світ, щоби ми вели
Цю війну, а щоб всі ми в мирі в нім жили.
Та невже не збагнемо ми цього повік?
Та невже нам важко йти мирним щля́хом вік?
Певен я, що ні. Отож припинім вести
Цю страшну війну, її хрест важкий нести!
Лиш для світлих почуттів розчинім серця
Й душі! Ввійдуть хай вони й будуть до кінця
Лиш вони! Тоді й війни в нас не буде ввік.
Лиш тоді на світі всім буде мир весь вік.
Про війну забудем ми так, як і про зло,
Щоб ніколи в світі цім знов їх не було.
Щоб настала світла, мов сонце, ця пора,
Відцураймось зла й не цураймось ввік добра!
Євген Ковальчук, 06. 11. 2022
