Жменею праху вітер розносить день.
Зоряна плаха просить нових пісень.
За виднокраєм спати не ляже грім,
Доки гадаєм: що нам робити всім?
Мружимо очі - жАхно прийдешніх снів.
Темінь пророчить: " Ранку вогонь - затлів...".
Цвіт цього світу - сув'язь борні та зрад.
Ще одне літо наче самотній сад...
Скільки ж наруги може знести земля?
Зливами тУги злиті ущент поля.
Квітам не сором не відчувати біль:
Всіяні горем - множаться звідусіль...
Не зупинити коловорот буття.
Любові - жити, попри сирен виття!
Тільки не варто стирати Віру на пил,
Бо з неба варти вже йде до нас Рафаїл!
