Заточена бурею ілюзій...
Усипана росами темних, до засліпу, вулиць
Ішла і тримала безкраї потоки в собі.
Холодом гріли надії, де геній - безумець,
І падали тіні, мов рівні, забуті вогні.
Потяги линули, наче беззвітні отари,
Полишені поглядом знову зривали мости.
І канули в сяйві незлічено зайві муари:
Їм писано бути і в зоряну темінь рости...
Вона упивалася ніччю, немовби грозою,
Щодня залишала свої доленосні сліди...
Та люди не знали, що болі точила собою,
Бо зовні - сузір'я і тихі, обрамлені сни...
12.09.2024