Глава 2
Згадуваний уже М. Степняк гарно зауважив, що "еволюційно розвиватися Тичинина творчість після "Соняшних кларнетів" не змогла, бо в "Соняшних кларнетах" ніби вивершена система символізму і далі було нічого робити" (XV, № 11-12, с. 99). Назвавши першу книгу поета "цілком дореволюційною", М. Степняк пише, що "поетика цієї книжки, така вдячна для передання найтонших душевних почувань, була б мало придатною для розмови з революційною масою".
Уже упомянутый М. Степняк верно отметил, что "эволюционно развиваться творчество Тычины после «Солнечных кларнетов» не могло, потому что в «Солнечных кларнетах» словно завершена система символизма и дальше было нечего делать" (XV, № 11-12, с. 99). Назвав первую книгу поэта «целиком дореволюционной», М. Степняк пишет, что “поэзия этой книги, такая благодарная для передачи тончайших душевных чувств, была бы мало пригодна для разговора с революционной массой”.
Остання думка значно правдивіше пояснює різку зміну поетики Тичини протягом двох років — 1918-20.
Последняя мысль наиболее точно объясняет резкое изменение поэзии Тычины в течение двух лет — 1918-20.
Поетика наступних двох збірок — "Плугу" і особливо "Замісць сонетів і октав" значно (а часом — і абсолютно) різниться від поетики "Соняшних кларнетів".
Поэзия следующих двух сборников — «Плуг» и особенно «Взамен сонетов и октав» значительно (а порой — и абсолютно) отличается от поэзии «Солнечных кларнетов».
Революційна доба — це доба епосу — сюжетних віршів або й балад, доба колективістської, сказати б, поетики.
Революционная эпоха — это пора эпоса — сюжетных стихов или баллад, пора коллективистской, так сказать, поэтики.
Але доба революції на Україні не мала такої класичної чіткості співборних сил, яку мала, наприклад, французька революція 18 ст. Революційна боротьба тут була неймовірно ускладнена ще й національними змаганнями. Український народ — це військо сумнозвісного "визволителя" Муравйова і полки Центральної Ради, повстанські загони Директорії і "державна варта" П. Скоропадського, загони Махна, Зеленого, Болбочана чи Григор'єва, повстанці київського "Арсеналу" і червоні козаки Примакова. Це українські соціал-демократи і ліві есери, незалежники і боротьбісти, більшовики і анархісти, це українські селяни і зденаціоналізовані робітники.
Но эпоха революции на Украине не имела такой классической чёткости противоборствующих сил, какую имела, например, французская революция XVIII в. Революционная борьба здесь была невероятно усложнена ещё и национальным соперничеством. Украинский народ – это войско печально известного «освободителя» Муравьёва и полки Центральной Рады, повстанческие отряды Директории и «государственный караул» П. Скоропадского, отряды Махно, Зелёного, Болбочана или Григорьева, повстанцы киевского «Арсенала» и красные казаки Примакова. Это украинские социал-демократы и левые эсеры, независимики и борьбисты, большевики и анархисты, это украинские крестьяне и денационализированные рабочие.
Вивести вектор найбільш прогресивної сили було часом просто неможливо.
Вывести вектор наиболее прогрессивной силы было порою просто невозможно.
Отож і не дивно, що одного й того ж 1920 року з'являються дві збірки Тичини — "Плуг" і "Замісць сонетів і октав", збірки, значною мірою відмінні за авторською орієнтацією в тогочасних умовах.
Так что не вызывает удивления, что в одном и том же 1920 году появляются два сборника Тычины – «Плуг» и «Взамен сонетов и октав» – сборники, в значительной степени отличающиеся ориентацией автора в тогдашних условиях.
Не знаю, чи має рацію той же М. Степняк, визначаючи "Плуг" як рго, а "Замісць сонетів..." — як contra революції, але безсумнівну, як на мене, рацію він має, пишучи: "не треба запитувати, яка з них раніша, яка пізніша — обидві видано року 1920 й обидві своїм змістом репрезентують поетову творчість за той самий період" (XV, № 11—12, с. 107).
Не знаю, прав ли тот же М. Степняк, определяя «Плуг» как рго, а «Взамен сонетов...» — как contra революции, но, по-моему, он несомненно, прав, когда пишет: "не надо спрашивать, какая из них более ранняя или поздняя — обе изданы в 1920 году и обе своим содержанием представляют творчество поэта за тот же период.” (XV, № 11—12, с. 107)
Прямим продовженням третьої сфери поетичної "космогонії" "Соняшних кларнетів" були поезії збірки "Замісць сонетів і октав", збірки, що, за визначенням Л. Новиченка, "на сьогодні майже повністю вмерла для нашого читача". Звичайно, Новиченко, виступаючи "від імені і за дорученням" мовчкуватого українського читацтва, може визначати долю збірки як йому заманеться. Тим більше, що збірку ось уже п'ятдесят років не перевидають, а що читач має обходитись машинописними копіями — про це Новиченко знати не зобов'язаний.
Прямым продолжением третьей сферы поэтической «космогонии» «Солнечных кларнетов» были стихи сборника «Взамен сонетов и октав» — сборника, который, по определению Л. Новиченко, "на сегодняшний день почти полностью умер для нашего читателя". Конечно, Новиченко, выступая «от имени и по поручению» молчаливого украинского читателя, может определять судьбу сборника, как ему вздумается. Тем более, что сборник вот уже пятьдесят лет не переиздают, а что читатель вынужден обходиться машинописными копиями — это Новиченко знать не обязан. [28>
сноска 28
[До речі, поляки, видавши 1969 року збірку вибраних творів Тичини, переклали всі 23 поезії цієї збірки. Але поляки — то, звичайно, не "наш читач". До того ж у Польщі, певне, немає таких здібних літературознавців, як Л. Новиченко.
Кстати говоря, поляки, издав в 1969 году сборник избранных произведений Тычины, перевели все 23 стихотворения этого сборника. Но поляки — это, конечно, не «наш читатель». К тому же в Польше, видимо, нет таких способных литературоведов, как Новиченко. – прим. В.С.>
Силоміць викрадена з Тичининого доробку, збірка "Замісць сонетів", що об'єднує вірші 1918-19 рр., засвідчує пряму полеміку Тичини з практикою ширення соціалістичної революції, зі складною добою громадянської війни.
Насильственно исключённый из наследия Тычины, сборник «Взамен сонетов и октав», объединяющий стихи 1918-19 гг., свидетельствует о прямой полемике Тычины с практикой распространения социалистической революции, со сложным периодом гражданской войны.
І тут не завадить нагадати бодай кілька історичних фактів.
И здесь не помешает напомнить хотя бы несколько исторических фактов.
З метою припинити державотворчий процес Центральної Ради було створено кілька радянських республік на території України.
С целью прекратить процесс государственного строительства Центральной Рады, на территории Украины было создано несколько советских республик.
Вже 7 березня 1918 року ЦВК України запропонував радянським республікам — Українській, Донецько-Криворізькій, Донській, Кримській та Одеській об'єднатися разом для об'єднаного збройного захисту радянської влади на території Півдня. А Народний Секретаріат Української республіки вже 21 березня переїздить із Катеринослава до Таганрога, де через кілька днів було обрано ЦВК України.
Уже 7 марта 1918 года ЦИК [Центральный Исполнительный Комитет – прим. пер.> Украины предложил советским республикам — Украинской, Донецко-Криворожской, Донской, Крымской и Одесской объединиться вместе для совместной вооружённой защиты советской власти на территории Юга. А Народный Секретариат Украинской республики уже 21 марта переезжает из Екатеринослава в Таганрог, где через несколько дней был избран ЦИК Украины.
17 квітня ЦВКУК саморозпускається, бо всю Україну зайнято німцями і військом Центральної Ради.
17 апреля ЦИКУк самораспускается, поскольку вся Украина занята немцами и войском Центральной Рады.
Через два дні на партійній нараді більшовиків України в Таганрозі було утворено КП(б)У. Зрозуміла річ, що останню літеру ("У") було додано крайовій організації РКП(б) під впливом революційної практики 1917-1918 рр., із великим запізненням зваживши на серйозність національних домагань українського народу.
Через два дня на партийном совещании большевиков Украины в Таганроге была создана КП(б)У [29> . Понятно, что последняя буква («У») была добавлена краевой организации РКП(б) под влиянием революционной практики 1917-1918 гг., с большим опозданием, учитывая серьёзность национальных притязаний украинского народа.
сноска 29
[Коммунистическая партия (большевикив) Украины – прим. пер.>
І тут же Народний Секретаріат України їде з Таганрога до Москви — 1-го травня німці зайшли до Таганрога. 17 квітня саморозпускається ЦВКУК — бо на Україні він уже не має ніякої сили.
И сразу же Народный Секретариат Украины едет из Таганрога в Москву – 1 мая немцы зашли в Таганрог. 17 апреля самораспускается ЦИКУк — потому что на Украине он уже не имеет никакой силы.
23 травня почалися російсько-українські мирні переговори, на яких глава радянської делегації X. Раковський (до речі, цей колишній голова українського радянського уряду навіть не представлений окремою статтею в УРЕ) змушений був визнати незалежну українську державу.
23 мая начались российско-украинские мирные переговоры, на которых глава советской делегации X. Раковский (кстати, этот бывший глава украинского советского правительства даже не представлен отдельной статьей в УСЭ [30>) вынужден был признать независимое украинское государство.
сноска 30
[Украинской Советской Энциклопедии – прим. пер.>
Німецька окупація України, угода з німцями Центральної Ради, тут же "союзниками" розігнаної (29 квітня), викликала незгоди в партії українських есерів, що 31 травня на своєму 4 з'їзді розкололися на лівих (боротьбістів) і правих. Тоді ж саме на 5 з'їзді УСДРП з'явилося ліве крило українських соціал-демократів — група "незалежників", майбутніх укапістів.
Немецкая оккупация Украины, соглашение с немцами Центральной Рады, тут же «союзниками» и разогнанной (29 апреля), вызвало несогласия в партии украинских эсеров [31> , 31 мая на своем 4 съезде расколовшихся на левых (борьбистов) и правых. Тогда же на 5 съезде УСДРП [32> появилось левое крыло украинских социал-демократов — группа «независимиков», будущих укапистов.
сноска 31
[Украинской социал-демократической рабочей партии – прим. пер.>
сноска 32
[Украинская коммунистическая партия – не путать с КП(б)У – прим. пер.>
13 червня було укладено тимчасове російсько-українське замирення, а через місяць у Москві відбувся І з'їзд КП(б)У, що оголосив про розпуск Народного Секретаріату і доручив ЦК організувати Центральний військово-революційний комітет з метою революційного об'єднання України з Росією. Вже 5 серпня військово-революційний комітет дав наказ про повстання. Зрозуміла річ, повстання не вдалося, гетьмана вдалося скинути не червоним повстанцям, а військові української Директорії, полкові Коновальця, що 15 листопада повстав у Білій Церкві проти гетьманату. Кількома днями пізніше ЦК КП(б)У утворило тимчасовий робітничо-селянський уряд України на чолі з Ю. П'ятаковим.
13 июня было заключено временное российско-украинское перемирие, а через месяц в Москве состоялся I съезд КП(б)У, который объявил о роспуске Народного Секретариата и поручил ЦК организовать Центральный военно-революционный комитет с целью революционного объединения Украины с Россией. Уже 5 августа военно-революционный комитет дал приказ о восстании. Разумеется, восстание не имело успеха, гетмана удалось свергнуть не красным повстанцам, а войскам украинской Директории, полка Коновальца, который 15 ноября восстал в Белой Церкви против гетманской власти. Несколькими днями позже ЦК КП(б)У образовал временное рабоче-крестьянское правительство Украины во главе с Ю. Пятаковым.
На початку 1919 року з'явилися спроби поновити російсько-українські контакти. Ось що про них писала "Правда" 4 січня 1919 року: "Петлюрівські пропозиції можна обговорити діловим чином. Але загальна лінія проходить не там, де її хоче провести Петлюра. Українська республіка повинна передусім бути Радянською Республікою. Питання про самостійність менш важливе, але будь-яка Радянська Республіка, природно, укладає союз з Радянською Республікою. Армія в українській радянській республіці повинна бути робітничо-селянською армією, а не армією дрібнобуржуазних синіх жупанів".
В начале 1919 г. появились попытки возобновить российско-украинские контакты. Вот что о них писала «Правда» 4 января 1919 года: “…петлюровские предложения можно обсудить деловым образом. Но общая линия проходит не там, где её хочет провести Петлюра. Украинская республика прежде всего должна быть Советской Республикой. Вопрос о самостоятельности менее важен, всякая Советская Республика, естественно, заключает союз с Советской Республикой. Армия в украинской советской республике должна быть рабоче-крестьянской армией, а не армией мелкобуржуазных синих жупанов”.
Звичайно, ультимативний тон "Правди" — безсумнівний. Проте, як свідчить у "Відродженні нації" В. К. Винниченко, переговори української делегації на чолі з С. Мазуренком і наркома Чичеріна проходили досить успішно. Сам Винниченко був згоден на радянізацію УНР, але цьому перечив С. Петлюра, Болбочан та інші. Вони по суті й зірвали мирну угоду.
Естественно, ультимативный тон «Правды» – несомнен. Однако, как свидетельствует в «Возрождении нации» В. К. Винниченко, переговоры украинской делегации во главе с С. Мазуренко и наркома Чичерина проходили довольно успешно. Сам Винниченко был согласен на советизацию УНР, но против этого возражали С. Петлюра, Болбочан и другие. Они в сущности и сорвали мирное соглашение.
Переговори зависли в повітрі.
Переговоры повисли в воздухе.
Тим часом 16 січня Директорія надсилає Радянському урядові Росії ультиматум з вимогою припинити військові дії. Їй відповіли, що з Директорією воюють українські робітники і селяни. Як пише той же Винниченко, це була правда: на Директорію наступало "повстанське українське військо, підтримане російськими регулярними військами".
Тем временем, 16 января Директория посылает Советскому правительству России ультиматум с требованием прекратить военные действия. Ей ответили, что с Директорией сражаются украинские рабочие и крестьяне. Как пишет тот же Винниченко, это была правда: на Директорию наступало “повстанческое украинское войско, поддерживаемое российскими регулярными войсками”.
І тоді Директорія оголошує Росії війну, щоб буквально через два тижні самій залишити Київ.
И тогда Директория объявляет России войну, чтобы через две недели самой покинуть Киев.
15 березня до Києва переїхав Український радянський уряд, але в зв'язку з наступом Денікіна через кілька місяців залишив столицю.
15 марта в Киев переехало Украинское советское правительство, но в связи с наступлением Деникина, через несколько месяцев покинуло столицу.
Наступ денікінців на короткий час змінює військову ситуацію. З початком серпня петлюрівське військо починає на Правобіччі наступ проти Червоної Армії. Робляться невдалі спроби об'єднати сили петлюрівського війська з добровільцями. Вже 16 серпня Денікін повідомляє Антанту, що погодитися з Петлюрою неможливо.
Наступление деникинцев на короткое время изменяет военную ситуацию. С начала августа петлюровское войско начинает на Правобережье наступление против Красной Армии. Предпринимаются неудачные попытки объединить силы петлюровского войска с добровольцами. Уже 16 августа Деникин докладывает Антанте, что соглашение с Петлюрой нереально.
Отож, коли 30 серпня в Київ зайшли добровільці та петлюрівці, між ними одразу виникла збройна сутичка, внаслідок якої розбиті українські сили полишили стольне місто.
И вот, когда 30 августа в Киев зашли добровольцы и петлюровцы, между ними сразу возникла вооруженная стычка, в результате которой разбитые украинские силы покинули столицу.
Саме ці складні перипетії буремного 1919 року підготували умови для об'єднання лівих есерів (боротьбістів) з лівим крилом українських соціал-демократів — "незалежниками". В серпні 1919 року вони утворили Українську комуністичну партію (боротьбістів), що взяла активну участь у боротьбі з денікінцями.
Именно эти сложные перипетии бурного 1919 подготовили условия для объединения левых эсеров (борьбистов) с левым крылом украинских социал-демократов – «независтниками». В августе 1919 года они создали Украинскую коммунистическую партию (борьбистов), которая приняла активное участие в борьбе с деникинцами.
Без усякого сумніву, виникнення УКП (боротьбістів), як пізніше і укапістів, було викликане вакуумом українського комунізму, вакуумом, що створився через формально-український (коли не сказати більше) курс КП(б)У. З другого боку, саме їхнє існування спонукало більшовиків до більш уважного ставлення до національних проблем, зокрема, до періодичної української преси.
Вне всякого сомнения, возникновение УКП (борьбистов), как позднее и укапистов, было вызвано вакуумом украинского коммунизма, вакуумом, созданным формально-украинским (если не сказать больше) курсом КП(б)У. С другой стороны, именно их существование побуждало большевиков к более внимательному отношению к национальным проблемам, в частности, к периодической украинской печати.
Уже цей короткий екскурс в тогочасну історію може допомогти зрозуміти "незрілість" Тичини, автора "Замісць сонетів". Можна було б ще пригадати й такі документи від тих часів, як відкритий лист С. О. Єфремова до Ю. М. Коцюбинського, публіцистичну книгу Сергія Мазлаха і Василя Шахрая "До хвилі", видану 1919 року в Саратові (ця книга згодом стала справжньою євангелією укапістів).
Уже этот краткий экскурс в историю того времени может помочь понять «незрелость» Тычины, автора «Взамен сонетов…». Можно было бы ещё вспомнить и такие документы того времени, как открытое письмо С. А. Ефремова к Ю. М. Коцюбинскому, публицистическую книгу Сергея Мазлаха и Василия Шахрая «О текущем моменте», изданную в 1919 году в Саратове (эта книга впоследствии стала настоящим Евангелием укапистов).
У першому з них С. О. Єфремов звинувачує Ю. Коцюбинського в тому, що він віддав батькове ім'я в руки Муравйова і К°, щоб ті, прикриваючись прізвищем автора "Фата Моргани", могли "аргументувати" погроми над українською інтелігенцією в січні-лютому 1918 року.
В первом из них С. А. Ефремов обвиняет Ю. Коцюбинского в том, что он отдал имя отца в руки Муравьева и К°, чтобы те, прикрываясь фамилией автора «Фата Морганы», могли «аргументировать» погромы украинской интеллигенции в январе-феврале 1918 года.
У другому із них автори пишуть про те, що ставлення КП(б)У і Українського Радянського Уряду до національних вимог народу було дуже формальне. Відомий історик Ключевський характеризував раз царицю Катерину II так: вона хотіла казаться, і не хотіла бути. Отак і ся "партія" і сей "уряд". Вони нічого не мають проти "назви", "слова", щоб "казаться", і нізащо не хочуть "бути". Та й чим бути? Адже ж України немає, а була "південна Росія", стала "південна частина окупірованного на сході Германією краю" і ніякого українського руху не було й немає". Мазлах і Шахрай звинувачують "катеринославців" у тому, що ті не мають ніякої певної лінії в національному питанні. Це, кажуть автори книги, не національна політика, а хитре політиканство й тільки. "Найвищим проявом політиканства було оголошення Донецько-Криворізької Республіки (се політиканство між собою) і делегація від Народного Секретаріату в Москву для ведення мирних переговорів з приводу кордонів України після оголошення самостійності України на 2 Катеринославському з'їзді... Далі йде політиканство в зв'язку з ліквідацією Центрального Виконавчого Комітету і політиканство в "еміграції", повстанчеська дев'ятка, хроничне погребеніє і воскрешеніє "Советского Уряду України" під ріжними назвами (Народний Секретаріат, Временний Комітет Тимчасовий), пропозиція союзу совітській Росії, "своя", "окрема" "українська" партія: "Комуністи України і т. д." (ХХУ, с. 81).
Во втором же авторы пишут о том, что отношение КП(б)У и Украинского Советского Правительства к национальным требованиям народа было очень формальным. Известный историк Ключевский однажды охарактеризовал царицу Екатерину II так: она хотела казаться и не хотела быть. Так и сия «партия» и это «правительство». Они ничего не имеют против "названия", "слова", чтобы "казаться", и ни за что не хотят "быть". Да и чем быть? Ведь Украины нет, а была «южная Россия», стала “южная часть оккупированного на востоке Германией края, и никакого украинского движения не было и нет". Мазлах и Шахрай обвиняют «екатеринославцев» в том, что те не имеют никакой определённой линии в национальном вопросе. Это, говорят авторы книги, не национальная политика, а хитрое политиканство и только. "Высшим проявлением политиканства было объявление Донецко-Криворожской Республики (политиканство между собой) и делегация от Народного Секретариата в Москву для ведения мирных переговоров по поводу границ Украины после объявления самостоятельности Украины на 2 Екатеринославском съезде... Далее следует политиканство в связи с ликвидацией Центрального Исполнительного Комитета и политиканство в «эмиграции», повстанческая девятка, хроническое погребение и воскрешение «Советского Правительства Украины» под разными названиями (Народный Секретариат, Временный Комитет) «своя», «отдельная» «украинская» партия: «Коммунисты Украины» и т. д." (XXV, с. 81).
Звичайно, Мазлах і Шахрай, хоч і були членами РКП(б), могли помилятися. Але буквально це ж саме казав і В. Затонський, людина, куди "правильніша" за них. У статті "З недавнього минулого", надрукованій 1 липня 1918 року в "Коммунисте", він писав: "Бували випадки, коли одночасно давалися директиви, що виключали одна одну. Так, наприклад, на бій з українським шовінізмом, з дрібнобуржуазною реакцією, що сунула з півдня, десницею благословлялася Радянська Україна, шуйцею — Донецька Республіка... У партії в цілому не було виду, політика її йшла через пень-колоду, з найнесподіванішими ухилами і, зрозуміло, далеко не блискучими наслідками; на місцях же кавардак був такий, що важко й уявити". А ось, за свідченням того ж В. Затонського, тогочасна позиція КП(б)У в національному питанні: "Ну, хай вже буде собі навіть самостійна Україна (якщо вже не можна без цього) де-небудь в Австралії або, на гірший кінець, навіть на напівдикій Волині чи Поділлі, але навіщо неодмінно в Катеринославщині або там Херсонщині, не кажучи вже про Харків? Тим часом селянство навіть цих заповідних земель (до відома товаришів, за національністю все ж українське), полишене напризволяще, передане в монопольне користування українських соціал-шовіністів, майже поголовно, без різниці, біднота й куркульня, самовизначалося в тому смислі, як того воліла Рада".
Конечно, Мазлах и Шахрай, хоть и были членами РКП(б), могли ошибаться. Но буквально это же говорил и В. Затонский, человек, куда «правильнее» их. В статье «Из недавнего прошлого», напечатанной 1 июля 1918 года в «Коммунисте», он писал: "Бывали случаи, когда одновременно давались директивы, исключавшие одна другую. Так, например, на бой с украинским шовинизмом, с сунувшейся с юга мелкобуржуазной реакцией, правою рукой благословлялась Советская Украина, левою — Донецкая Республика... У партии в целом не было лица, политика её шла через пень-колоду, с самыми неожиданными уклонами и, разумеется, далеко не блестящими последствиями; на местах же кавардак был такой, что трудно и вообразить". А вот, по свидетельству того же В. Затонского, тогдашняя позиция КП(б)У в национальном вопросе: "Ну, пускай себе будет даже самостоятельная Украина (если уж нельзя без этого) где-нибудь в Австралии или, на худой конец, даже на полудикой Волыни или Подолье, но зачем непременно в Екатеринославщине или там Херсонщине, не говоря уже о Харькове? Между тем крестьянство даже этих заповедных земель (к сведению товарищей, по национальности всё же украинское), оставленное на произвол судьбы, переданное в монопольное пользование украинских социал-шовинистов, почти поголовно, без разницы, беднота и кулаки, самоопределялось в том смысле, как того требовала Рада".
Що й казати — наслідки цієї непослідовної національної політики партії в національному питанні далися взнаки. Вади політичного курсу в національному питанні, курсу дуже мінливого і непослідовного, оскільки він визначався тактичними потребами року, місяця, а то й кількох днів, ці вади доводилося "виправляти" надзвичайними заходами Українського ЧК. А ці надзвичайні заходи викликали природню реакцію села. За приблизними підрахунками, в 1919 році на самій лише Київщині було зареєстровано до 500 селянських повстань. Сьогодні ще важко говорити про те, які реальні факти стояли за ленінською телеграмою до голови Українського ЧК від 4 червня 1919 року: "Уполномоченный Совобороны говорит и заявляет, что несколько виднейшых чекистов подтверждают, что на Украине Чека принесли тьму зла, быв созданы слишком рано и впустив в себя массу примазавшихся" (XXVI, с. 574).
Что и говорить — последствия этой непоследовательной национальной политики партии в национальном вопросе сказались. Пороки политического курса в национальном вопросе, курса очень изменчивого и непоследовательного, поскольку он определялся тактическими потребностями года, месяца, а то и нескольких дней, приходилось «исправлять» чрезвычайными мерами Украинского ЧК. А эти чрезвычайные меры вызвали естественную реакцию села. По приблизительным подсчётам, в 1919 году на одной только Киевщине было зарегистрировано до 500 крестьянских восстаний. Сегодня ещё сложно говорить о том, какие реальные факты стояли за ленинской телеграммой к председателю Украинского ЧК от 4 июня 1919 года: "Уполномоченный Совобороны говорит и заявляет, что несколько виднейших чекистов подтверждают, что на Украине Чека принесли тьму зла, быв созданы слишком рано и впустив в себя массу примазавшихся" (XXVI, с. 574).[33>
сноска 33
[Ось що писав 1927 року в статті "Українізація як засіб і складова частина соціалістичного будівництва" В. Затонський: "Ті червоноармійці, що ненавиділи Петлюру, а з ним і все українське, ті, що в Києві за Муравйова мало не розстріляли Скрипника й мене, — вони, а не грушевські будували радянську Україну. Я теж був під розстрілом. Я врятувався випадково. В кишені знайшовся мандат за підписом Леніна. Скрипника хтось пізнав, і це його спасло. Це було після арсенальського повстання, коло 2000 трупів, що валялися на вулицях Києва. В залізничних майстернях трималася купка, яка дочекалася, доки доспіли червоногвардійці на чолі з Муравйовим. Там був і я з Скрипником. Ми увійшли в місто: трупи, трупи й кров... Тоді розстрілювали всіх, хто мав якийсь зв'язок із Центральною Радою, просто на вулицях. Але об'єктивно ті, хто за українське слово розстрілював ("муравйовці"), фактично збудував Україну".
Вот что писал в 1927 году в статье «Украинизация как средство и составная часть социалистического строительства» В. Затонский: "Ненавидевшие Петлюру красноармейцы, а с ним и всё украинское, те, что в Киеве при Муравьёве, чуть не расстреляли Скрыпника и меня, — они, а не грушёвские, строили советскую Украину. Я тоже находился под расстрелом. Я спасся случайно. В кармане нашёлся мандат за подписью Ленина. Скрыпника кто-то узнал, и это его спасло. Это было после арсенальского восстания, около 2000 валявшихся на улицах Киева трупов. В железнодорожных мастерских держалась кучка, что дождалась, пока поспели красногвардейцы во главе с Муравьёвым. Там был и я со Скрыпником. Мы вошли в город: трупы, трупы и кровь... Тогда расстреливали всех, кто имел какую-то связь с Центральной Радой, прямо на улицах. Но объективно те, кто за украинское слово расстреливали («муравьёвцы») фактически построили Украину". – прим. В.С.>
Так само про явно ненормальні факти в практиці військового будівництва на Україні свідчить телеграма В. І. Леніна від 22 лютого 1920 року: "Необходимо немедленно завести переводчиков во всех штабах и военных учреждениях, обязав безусловно всех принимать заявления и бумаги на украинском языке. Это безусловно необходимо — насчет языка все уступки и максимум равноправия" (XXVI, с. 654).
Так же о явно ненормальных фактах в практике военного строительства на Украине свидетельствует телеграмма В. И. Ленина от 22 февраля 1920 года: "Необходимо немедленно завести переводчиков во всех штабах и военных учреждениях, обязанных безусловно принимать заявления и бумаги на украинском языке. Это безусловно необходимо – насчёт языка все уступки и максимум равноправия" (XXVI, с. 654).
Такого змісту телеграма може дещо додати і до проекту резолюції ЦК РКП(б) з приводу боротьбістів: "Визнати боротьбістів за партію, яка порушує основні принципи комунізму своєю пропагандою поділу військових сил і підтримкою бандитизму, що прямо на руку білим і міжнародному імперіалізмові". Бо ж зобов'язувати начальників штабів, аби ті приймали заяви, українською мовою писані, як і введення інституту військових перекладачів при військових з'єднаннях — то таки далеко не досягнутий "максимум равноправия".
Такого содержания телеграмма может кое-что добавить и к проекту резолюции ЦК РКП(б) по поводу борьбистов: "Признать борьбистов партией, которая нарушает основные принципы коммунизма своей пропагандой разделения военных сил и поддержкой бандитизма, что прямо на руку белому и международному империализму". Ведь обязывать начальников штабов, чтобы те принимали заявления, написанные на украинском языке, как и введение института войсковых переводчиков при военных соединениях — это далеко не достигнутый «максимум равноправия».
Отож і не дивно, що в цих надзвичайно складних умовах Тичина міг помилитися.
Неудивительно, что в этих сложнейших условиях Тычина мог ошибиться.
Про ці помилкові для українського радянського поета настрої свідчить надрукований у "Новій Раді" (ч. '38, 1918 р.) вірш Тичини "Пам'яти тридцяти" — поетична епітафія на могилу загиблих бійців студентського куреня, що 29 січня 1918 року полягли під Крутами:
Об этих ошибочных для украинского советского поэта настроениях свидетельствует напечатанное в «Новом Совете» (№ 38, 1918 г.) стихотворение Тычины «Памяти тридцати» – поэтическая эпитафия памяти погибших бойцов студенческого общежития, что 29 января 1918 года полегли под Крутами:
На Аскольдовій Могилі На Аскольдовой могиле
Поховали їх — Похоронили их –
Тридцяті, мучнів-українців, Тридцать, мучеников-украинцев,
Славних, молодих... Славных, молодых…
На Аскольдовій Могилі На Аскольдовой могиле
Український цвіт! — Украины цвет! –
По кривавій по дорозі По кровавой по дороге
Нам іти у світ. Нам идти во свет.
На кого посміла знятись На кого посмела подняться
Зрадника рука?— Предателя рука? –
Квітне сонце, грає вітер Цветёт солнце, играет ветер,
І Дніпро-ріка... И Днепр-река…
На кого завзявся Каїн? На кого восстал, Каин?
Боже, покарай! Боже, покарай!
Понад все вони любили Больше всего они любили
Свій коханий край. Свой любимый край.
Вмерли в Новім Заповіті Умерли в Новом Завете –
З славою святих. — Со славой святых –
На Аскольдовій Могилі На Аскольдовой могиле
Поховали їх. Похоронили их.
вариант рифмованного перевода:
На Аскольдовой могиле
Схоронили их –
Тридцать мучеников наших,
Славных, молодых…
На Аскольдовой могиле
Украины цвет! –
По кровавой по дороге
Нам идти во свет.
На кого ты замахнулась,
Подлая рука? –
Блещет солнце, хлещет ветер,
Да Днепро-река…
На кого пошёл ты, Каин?
Боже, покарай!
Больше всех они любили
Свой родимый край.
В Новом умерли Завете –
В славе, как святых –
На Аскольдовой могиле
Схоронили их.
І в цей же самий час Тичина полемізував із практикою раннього радянського будівництва на Україні:
И в то же самое время, Тычина полемизировал с практикой раннего советского строительства на Украине:
До кого говорить? С кем говорить?
Блок у могилі. Горький мовчить. Блок в могиле. Горький молчит.
Рабіндрамате-голубе! Рабиндранат-голубчик!
З далекої Бенгалії Из далёкой Бенгалии
прилинь до мене на Вкраїну. прилети ко мне на Украину.
Я задихаюся, я гину. Я задыхаюсь, я гибну.
Я покажу тобі такії речі Я покажу тебе такие вещи
в однокласовій ворожнечі. в одноклассовой вражде.
Я покажу всю фальш, всю цвіль Я покажу всю фальш, всю плесень
партійно-борчих породіль. партийно-борзых рожениц.
А братні зуби, дружній зиск, А братьев зубы, а друзей прибыль,
гнучка політика, як віск. гибка политика, как воск.
Коли б були це генерали, Когда бы это были генералы,
ми знали б, що робить. мы знали бы, что делать.
А в тім то й річ, що це кати А о том то и речь, что это – каты (палачи),
однокласовії, брати. однокласовые, братья.
Рабіндранате-голубе! Рабиндранат-голубчик!
Та де ж той Серп нам, Молот і лани? Где же тот Серп нам, Молот и ланы
(участки)?
Рабіпдрапате-голубе, Рабиндранат-голубчик!
од достоєвщини звільни. от достоевщины избавь.
До кого говорить? С кем говорить?
Блок у могилі. Горький мовчить. Блок в могиле. Горький молчит.
вариант рифмованного перевода:
С кем ещё говорить?
Блок уж в могиле. Горький молчит.
Рабиндранат, голубчик мой!
Из далёкой Бенгалии
лети ко мне на Украину.
Ведь задыхаюсь я, я гибну.
Такую жуть я покажу тебе
во внутриклассовой борьбе.
Всю фальш увидишь и гниенье
партийно-борзых порождений.
А зубы братьев, а корысть,
гибка политика, как хлыст.
Когда б то были генералы,
что с этим делать мы бы знали.
Да то ж – каты, скажу вам я,
единоклассные братья.
Рабиндранат, мой голубок!
Где ж этот Серп и Молоток?
Рабиндранат, мой голубок!
То – достоевщины урок.
С кем ещё говорить?
Блок уж в могиле. Горький молчит.
Дух ангела, що досяг землі, сповнений суперечностей. По-перше, йому болить трагедія української національної революції, полум'я якої згасло у великому вогні всеросійської соціалістичної революції. По-друге, вузько національна українська революція поета явно не задовольняла. Мені здається, що з погляду молодого Тичини правда і кривда революції була розподілена порівну між українським Березнем і всеросійським Жовтнем. Антагонізм між російськомовним містом і українським селом — ось один із найбільш значущих моментів, що вирішив долю українського державотворчого процесу. По-третє, революція виявилась в очах Тичини часом розбурхання найзвірячіших людських інстинктів.
Дух ангела, достигший земли, полон противоречий. Во-первых, ему больно от трагедии украинской национальной революции, пламя которой погасло в большом огне всероссийской социалистической революции. Во-вторых, узко национальная украинская революция поэта явно не удовлетворяла. Мне кажется, что с точки зрения молодого Тычины, правда и неправда революции была распределена поровну между украинским Мартом и всероссийским Октябрём. Антагонизм между русскоязычным городом и украинским селом — вот один из наиболее значимых моментов, решивший судьбу процесса украинского государственного строительства. В-третьих, революция предстала в глазах Тычины временем пробуждения самых зверских человеческих инстинктов.
"Прокляття всім, прокляття всім, хто звірем став" — вигукує автор другої збірки. Або ще різкіше: "Велика ідея потребує жертв. Але хіба то є жертва, коли звір звіра їсть?"
"Проклятье всем, проклятье всем, кто зверем стал" – выкрикивает автор второго сборника. Или ещё резче: "Большая идея – да, требует жертв. Но разве это есть жертва, когда зверь зверя ест?"[34>
сноска 34
[цитаты из стихотворений «Уже свiтає, а ще iмла…» и «Терор» – прим. пер.>
Революція для поета — це доба розпинання Христа, випалювання залізом людської доброти і справедливості:
Революция для поэта – это пора распятия Христа, выжигания железом человеческой доброты и справедливости:
Постали череваті: Встали пузатые:
— Копай на батька яму! — – Копай на отца яму! –
Старий на сина дивиться Старик на сына смотрит
Кроткими очима. — Кроткими глазами.
— Не йде у землю заступ? — – Не идёт в землю лопата? –
Обох живими в землю! — Обоих живыми – в землю! –
Старий на всіх їх дивиться Старик на всех их смотрит
Кроткими очима. Кроткими глазами.
вариант ритмизированного перевода:
Встали в круг пузатые:
– Копай папаше яму! –
Старик на сына смотрит
Кроткими глазами.
– Что, не идёт лопата? –
Живьём обоих – в землю! –
Старик на всех их смотрит
Кроткими глазами.
Жодна з революцій нічого не дасть, коли її переможна хода вимагає крові й крові безневинних — ось головний сенс збірки "Замісць сонетів і октав". Революція — це смерть вікової культури, час, коли тонкий шар людяності, набутий за тисячі й тисячі літ, злітає з людських душ, як потеруха. Звідси поетові кпини з р-р-революційного культур-трегерства: "Вони казали: можна ж купити старого кармазину, сяк-так заслати смітник і посадовити культуру (тільки голову піддержувати треба!) — ачей вона ізнов до нас промовить. А листя падало. І голова на в'язах не держалась. [...> На культурах усього світу майові губки поросли". Звідси й ієреміїні плачі над задублою культурою ("Жорстокий естетизме! — й коли ти перестанеш любувати з перерізаного горла?").
Ни одна из революций ничего не даст, если её победное шествие требует крови и крови невинных — вот основная суть сборника «Взамен сонетов и октав». Революция — это смерть вековой культуры, время, когда тонкий слой человечности, накопленный за тысячи и тысячи лет, слетает с человеческих душ как труха. Отсюда насмешки поэта над р-р-революционным культур-трегерством: "Они сказали: можно же купить старого кармазина, кое-как задрапировать свалку и насадить культуру (только голову поддерживать надо!) – глядишь, она снова с нами заговорит. А листья падали. И голова на хребтине не держалась. [...> На культурах всего мира губки мая поросли". Отсюда и иеремиины плачи над окоченевшей культурой ("Жестокий эстетизм! — и когда ты перестанешь любоваться перерезанным горлом?"[35>).
сноска 35
[цитаты из стихотворений «Осiнь» и «Терор» – прим. пер.>
Революція — тільки Вальпуржина ніч звірячого хамства, розкошланого дикунства, коли з народів обсипаються парфуми цивілізацій: ("Дикун, наївшися сирого м'яса, довго стежив за ними (ніжними хмарами в високості.— В. С.) незрозумілими очима й несвідомо нюхав квітку, подібну до будяка").
Революция — только Вальпургиева ночь звериного хамства, разнузданного дикарства, когда с народов осыпается пудра цивилизации: ("Дикарь, наевшись сырого мяса, долго следил за ними (нежными облаками в вышине. — В. С.) непонимающими глазами и неосознанно нюхал цветок, похожий на чертополох"[36>).
сноска 36
[цитата из стихотворения «Антистрофа» (3) – прим. пер.>
Є тільки гармонія краси, яка в цьому світі не має жодних для себе підстав, є тільки одна партія — "де на людину дивляться, як на скарб світовий", є голодне пискляточко-дитинча, якого жодна з р-революційних партій не рятує од голодної смерті.
Есть только гармония красоты, которая в этом мире не имеет для себя никаких оснований, есть только одна партия — "где на человека смотрят, как на мировую ценность"[37>, есть голодный пискля-ребятёнок, которого ни одна из р-революционных партий не спасёт от голодной смерти.
сноска 37
[цитата из стихотворения «Антистрофа» (6) – прим. пер.>
Ось вона, гірка істина партійно-борчих породіль: "Праві йдуть назад, але голову намагаються держати вперед. Ліві мчать уперед, але голову скрутили назад".
Вот она, горькая истина партийно-борзых порождений: "Правые идут назад, но голову пытаются направлять вперёд. Левые мчатся вперёд, но голову отвернули назад"[38>.
сноска 38
[цитата из стихотворения «Антистрофа» (8) – прим. пер.>
Це час затемнення сонця, судна година людської історії — "місто в мальованих плакатах: людина людину коле".
Это время затмения солнца, судный час человеческой истории – "город в рисованных плакатах: человек человека колет"[39>.
сноска 39
[цитата из стихотворения «Антистрофа» (10) – прим. пер.>
Де ж поетові спільники? Чий бік він обстоює? На це чітко відповідає присвята: "Григорію Савичу Сковороді!".
Где же соратники поэта? Чью сторону он отстаивает? На это чётко отвечает посвящение: "Григорию Савичу Сковороде!"[40>.
сноска 40
[1967 роком датуються такі рядки:
1967 годом датируются следующие строки:
Нікого в книзі теж не раню Никого в книге тоже не раню
"Замісць сонетів і октав". «Вместо сонетов и октав»
– прим. В.С.
вариант рифмованного перевода:
И в книге никого не раню
«Взамен сонетов и октав»
отрывок из стихотворения «Коли офiцерня й кадети…» – прим. пер.>
Правда, мати такого спільника — значить бути знищеним у першу чергу. "Людина, що казала: убивати гріх! — на ранок з простреленою головою". Так що недарма увижається поетові в неспокійнім сні, буцімто грюкають у його двері: "Одягайсь на розстріл!"
Правда, иметь такого соратника— значит быть уничтоженным в первую очередь. "Человек, который говорил: убивать грех! – на утро с простреленной головой". Так что недаром видится поэту в беспокойном сне, будто стучат в его дверь: "Одевайтесь на расстрел!"[41>
сноска 41
[цитаты из стихотворений «Терор» и «Найвища сила» – прим. пер.>
Я не знаю Тичини більше стомленого і зневіреного, більш трагічного і людяного, ніж Тичина — автор цієї збірки. Він весь у цьому страшному часі — самотній і високий, як біль. І тільки зрідка його зблідлих уст торкається сардонічна усмішка:
Я не знаю Тычины более усталого и отчаявшегося, более трагического и человечного, чем Тычина — автор этого сборника. Он весь в этом страшном времени — одинокий и высокий, как боль. И только изредка его побледневших губ касается сардоническая улыбка:
Хіба й собі поцілувать пантофлю Папи? Ну разве что поцеловать ботинок
Папы?
Але її тут же одміняє вираз владного трагізму:
Но её тут же отменяет выражение властного трагизма:
Я в болях весь, мов хрест в коралю.[42> Я в болях весь, как крест в коралле.
сноска 42
[строчки из стихотворений «Антистрофа (11)» и «О, суму, смутку, скільки суму…» – прим. пер.>
Не слід думати, що Тичина зневірився в революції або що в його особі маємо її суворого дискутанта. Ні. Тичина приймав революцію, але не виносив її жахів. Досить згадати Горького, що водночас обурювався проти всякого терору — білого чи червоного.
Не следует думать, что Тычина разочаровался в революции или что мы, в его лице, имеем её сурового дискутанта. Нет. Тычина принимал революцию, но не выносил её ужасов. Достаточно вспомнить Горького, который в это же время возмущался против всякого террора — белого или красного.
Ой гримить, гуде, гуркоче, Ой, гремит, гудит, грохочет,
Переблискує світ... Переливается мир (свет)…
Чи то Рада, чи то німці, Или то Рада, или то немцы,
Чи московський Совіт? [43> Или московский Совет?
вариант рифмованного перевода:
Ой, гремит, гудит, грохочет,
Ой, сверкает наш свет…
То ли Рада, то ли немцы,
То ль московский Совет?
сноска 43
[отрывок из стихотворения «Вийду, вийду за ворота…» – прим. пер.>
Здається, поет став свідомим своєї тернистої долі, традиційної місії українського поета. Його розпач урівноважує виспокоєна віра в те, що і в цей, страшний для його народу час він залишився гідним свого високого покликання людини і митця:
Похоже, поэт стал принимать свою тернистую судьбу, как традиционную миссию украинского поэта. Его отчаяние уравновешивает спокойная вера в то, что и в это, страшное для его народа время, он остался достойным своего высокого призвания человека и художника:
Сам скапую сонцем, Сам скапаю солнцем,
В блакиті розтану. В лазури растаю.
Сам стану віконцем, Сам стану оконцем,
У вічність, загляну...[44> В вечнось загляну…
вариант рифмованного перевода:
Сам скапаю солнцем
В лазурную жижу.
Сам стану оконцем
И вечнось увижу…
сноска 44
[отрывок из стихотворения «О, я не невiльник…» – прим. пер.>
О. І. Білецький писав про П. Тичину, автора перших чотирьох книг поезії, як про поета, що замислився "над головними проблемами свого часу і дав на ці проблеми відповідь з рідкісною прямотою і зворушливою ("подкупающей") щирістю" (VII, с. 18).
А. И. Белецкий писал о П. Тычине, авторе первых четырёх книг стихотворений, как о поэте, задумавшемся "над главными проблемами своего времени и давшего на эти проблемы ответ с редкой прямотой и трогательной («подкупающей») искренностью" (VII, с. 18).
І справді: при виробленому індивідуалістичному світогляді "Соняшних кларнетів" і "Замісць сонетів..." поет не ховав очі од протипоказаних для такого світогляду речей. Естет у найкращому розумінні цього слова, Тичина не уникає страшної прози.
И действительно: при выработанном индивидуалистическом мировоззрении «Солнечных кларнетов» и «Взамен сонетов...», поэт не прятал глаза от противопоказанных для такого мировоззрения вещей. Эстет в лучшем смысле этого слова, Тычина не избегает страшной прозы.
Ось образок "Кукіль":
Вот образец: «Куколь»
Стріляють серце, стріляють душу — нічого їм не жаль.
...Сіло собі край вікна, засунуло пучечку в рота, маму визирає.
А мати лежить посеред улиці з півхунтом хліба у руці...
Над двадцятим віком
кукіль та Парсифаль.
Стреляют в сердце, стреляют в душу – им ничего не жаль.
…Село себе дитя у края окна, засунуло пальчики в рот, мамку высматривает.
А мать лежит посреди улицы с полфунтом хлеба в руке…
Над двадцатым веком –
куколь да Парцифаль.
Голодна смерть матері, ґвалтування дівчатка, мати, доведена голодом до людожерства ("синок ще не вварився"), розмова з мужиками "мого ж таки села" про "саму нужду та злидні" — ось ті, зовсім, здавалося б, не-ранньотичинівські "образки", не бачити які йому не дозволяло прагнення безжалісної істини. Згадаймо "Ходять по квітах...", вірш, що явно дисонує в загальному тоні першої збірки. Але Тичина про те не дбає: життя народу значно ширше за естетичні канони, а дилеми — життя чи "тільки мистецтво" — для поета ніколи не існувало. Він мав високе право — справді народного співця — дорікати чистим естетам: "Фальшива естетика, грація для вас навіть там, де гроби". Тема голодної смерті, наприклад, звучить навіть у збірці "Вітер з України", коли це вже могло явно шкодити офіційній поетовій репутації. А поема "Чистила мати картоплю" сягає навіть пізнішого часу.
Голодная смерть матери, изнасилование девочки, мать, доведенная голодом до людоедства ("сынок ещё не уварился"), разговор с мужиками "моего же села" о "самой нужде и нищете" – вот те, совсем, казалось бы, не ранне-тычиновские «образки», не видеть которые ему не позволяло стремление к безжалостной истине. Вспомним «Ходят по цветам...», стихотворение, которое явно диссонирует в общем тоне первого сборника. Но Тычина о том не заботится: жизнь народа значительно шире эстетических канонов, а дилеммы – жизнь или "только искусство" – для поэта никогда не существовало. Он имел высокое право — действительно народного певца — упрекать чистых эстетов: "Эстетика фальши и грация для вас даже там, где гробы".[45> Тема голодной смерти, например, звучит даже в сборнике «Ветер с Украины», когда это уже могло явно вредить официальной репутации поэта. А поэма «Чистила мать картошку» написана даже в более позднее время.
сноска 45
[цитаты из стихотворений «Загупало в дверi прикладом…», «Прийшли до мене в гостi…», «Плюсклим пророкам» - прим. пер.>
Соціальна проблематика була для Тичини не менш значуща за національну. Певною мірою це вже засвідчила "індивідуалістська" збірка "Замісць сонетів..." Надалі цей струмінь у його поезії ще більше посилюється.
Социальная проблематика была для Тычины не менее значимой, чем национальная. В определённой степени это уже показал «индивидуалистический» сборник «Взамен сонетов...» В дальнейшем эта струя в его поэзии ещё более усиливается.
Так, у збірці "Плуг" ця тема набирає значно більшої сили. В ній поет відшукує втрачений під ногами грунт. Справді: коли розглянуті збірки були свідченням певності авторської позиції в світі ("Соняшні кларнети" — певність своєї радості від світу, "Замісць сонетів..." — певність свого сумніву), то збірка "Плуг" — це книга подвійного сумніву. Сумніву щодо себе в світі і світу в собі.
Так, в сборнике «Плуг», эта тема набирает гораздо большую силу. В ней поэт отыскивает утраченную под ногами почву. Действительно: если уже рассмотренные нами сборники были свидетельством уверенности авторской позиции в мире («Солнечные кларнеты» – уверенность своей радости от мира, «Взамен сонетов...» – уверенность своего сомнения), то сборник «Плуг» – это книга двойного сомнения. Сомнения относительно себя в мире и мира в себе.
Стоїть сторозтерзаний Київ, Стоит сто-растерзанный Киев,
І двісті розіп'ятий я,[46> — И двести распятый я
вариант рифмованного перевода:
Стоит сто-растерзанный Киев,
И двести распятый в нём я, —
ось той реальний фон, на якому зродилася ця збірка. В голосі поета вчувається іронія, навіть самоіронія ("Мадонно моя..."); дискутуючи з іншими, поет дискутує і з самим собою ("Я знаю", "Один в любов"). Подекуди відчувається майже істеричний біль ("Месія", "Паліть універсали"), а в інших випадках — прагнення епізувати свій світ, стати од нього трохи осторонь, аби зафіксувати очима те, чого не можна сприйняти душею ("Псалом залізу"). Розгорнуті дискусії із самим собою прибирають вигляду відстороненого лицедійства ("Листи до поета"). Нарешті, в голосі поета з'являються просто фальшиві нотки ("Ронделі"), що особливо дисонують в складному хорі поезій цієї книги.
вот тот реальный фон, на котором родился этот сборник. В голосе поэта слышится ирония, даже самоирония («Мадонна моя...»); дискутируя с другими, поэт дискутирует и с самим собой («Я знаю», «Один в любовь…»). Кое-где чувствуется почти истерическая боль («Мессия», «Сжигайте программы…»), а в других случаях — стремление эпизировать свой мир, стать от него немного в стороне, чтобы зафиксировать глазами то, чего нельзя воспринять душой («Псалом железу»). Развёрнутые дискуссии с самим собой приобретают вид отвлеченного лицедейства («Письма поэту»). Наконец, в голосе поэта появляются просто фальшивые нотки («Рондели»), особенно диссонирующие в сложном хоре стихов этой книги.
сноска 46
[отрывок из стихотворения «I Бєлий, i Блок…» – прим. пер.>
ID:
1028957
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Поетичні переклади
дата надходження: 20.12.2024 19:18:31
© дата внесення змiн: 20.12.2024 19:18:31
автор: Радiус24
Вкажіть причину вашої скарги
|
