Позаростали бур’яном криваві ниви,
скільком уже застиг навічно часу плин.
Чорніють з горя душі, мов достиглі сливи.
Хто нам, скажіть, у хліб підмішує полин?
Ідуть в безсмертя, наче оборонці Трої,
красиві хлопці, браві, мужні, молоді.
Скажіть, ще скільки треба втратити героїв,
щоб захистити України отчий дім?
Життя по смерті мотивація невтішна,
насправді – не воскресне із руїн зола.
Вагомий виклик – незалежна і успішна,
від того Україна терпить стільки зла.
Загарбники лишають нам руїни й скруту,
змагаються у ролях суддів і богів.
То ж за чиї гріхи ми терпимо спокуту,
коли ж настане судний день для ворогів!?
Я вірю, прийде час, коли на п’єдесталі
постане честь, а не вчорашній раб віків.
Тоді запишуть золотом нові скрижалі
усіх полеглих у боях захисників.
21.02.2015
