Ой мрії, мрії, як ви розповились,
Немає вам ні зносу, ані літ.
Життя проходить — я не надивилась
На цей чудовий неповторний світ.
Розкрию очі, Боже, чи не сон це?
Світ пеститься до мене всім єством.
Недобре долі — в душу гляне сонцем,
Святкуючи над нею торжество.
Немов весна, ці мрії завжди юні,
Як літній день, веселі і дзвінкі,
Як осінь та у золотій задумі,
Та й наче зими, білі й нетривкі.
Опльовують — нехай! Ви ще рідніші.
Ганьблять — ви вірний, непідступний друг.
Як вітер хмарки в небі он колише,
Так ви моя колиска від наруг.