Душа тоді, відчувши покаяння,
Здійметься на вершину вільних гір.
Надихаюся тиші спозарання
Й продовжу шлях всьому наперекір.
Чи буде сонце, сповнене кохання?
Чи затягне самотність у свій вир?
Я подолаю шлях, аби не марно
Пройти дороги і стежки нові.
І розжену всі сумніви й мороку -
Своєму щастю тільки я коваль.
Живе в душі вогонь бажання доки,
Мене манить до себе синя даль.
Що світлом зачарує легкі кроки,
Зітре із серця затяжну печаль.
