Та що вдивлятись у віки!
У ті віки, як у провалля, —
Спалили пам'ять, затоптали...
Даремно слухати віки,
Що невблаганно замовчали.
Послухай, як ріка шумить.
Я і сьогодні знаю, бачу
Цих берегів гранітну вдачу...
Про що нам річка гомонить?
Прадавні скелі ще гарячі...
Поглянь - дівчина йде струнка,
Та нерозгадана билина...
Легенда ніжна, фреска дивна,
Струнка, і горда, і п'янка –
Землі прекрасної стеблина.
І, мабуть, ще живуть пісні –
Хіба пісні згубити можна?
Вони бринять у серці кожнім
І розквітають по весні –
Посіви давні, переможні!
