ЖАБА І БУГАЙ
На мілководді у ставку маленька жабка грілась,
Аж тут рябого бугая на березі уздріла.
– Це хто такий? – пита вона.
Відказують: – Бугай!
– Ти ба, яким здоровим зріс, аж застить небокрай.
Я теж такою можу стать, лиш трішечки надмусь,
Повітря в груди наберу, та ще й над ним здіймусь.
І стала жаба що є сил і тужитись, і пнутись,
Щоби ще більш за бугая у розмірах роздутись.
Все крекче, піниться, сичить, поволі дметься-дметься –
Але й до ратиці його ніяк не добереться.
Кричить їй жаб’яча рідня:
– Посестро, схаменися!
Ще луснеш здуру, не дай Бог! Прочумайся, не дмися!
Та їх не слухала вона, а далі пнулась-дулась,
І справді луснула за мить — на шмаття розітнулась.
Якщо ти жабою вродивсь,
То бугаєм не стати.
Сиди в болоті і не пнись
Пастися-ремигати.
І хоч ти дмись, хоч понт ганяй –
А луснеш у моменті.
Не вийде з жаби бугая,
З нікчеми — президента.
