ПОЛІТИЧНА ВІРШОПЛЮЙКА
Не вірю нікому з народних обранців:
Усі вони суть слимаки,
Юрба товстопиких, зажерливих ланців
З синдромом хапуги-руки.
Усі ці підсвинки, чи пак депутати,
В політику пруться за тим,
Аби лиш побільше у пельку напхати,
Безсовісно брешучи всім.
«Із грязі у князі» – то наша «еліта»
Усіх різнобарвних порід.
Змінився король – і змінилася свита,
Та щось не змінився цей світ.
Які б не були королі-королята
Про свій лише думають рот,
І пнеться-печеться про все тая Рада –
Чомусь тільки не за народ.
Та я б їх усіх тим кагалом і скопом
З парламенту прямо в тюрму.
Одного лиш знаю нормального хлопа
І вірю одному йому.
Не вибраний поки він в органи влади –
І то є суттєвий пробіл.
Я знаю: він гідний усе обійняти,
Тому що не бевзь, не дебіл.
Особа серйозна, жорстка, принципова
І справжній козак-патріот:
Ніколи на вітер не кидає слово
Та думає лиш про народ.
Душа там насправді така кришталева
І чиста, як крапля води,
І серце хоробре могутнього лева,
І руки такі золоті.
Та розум меткий, що усьому дасть ладу,
Язик як міцне долото:
Спроможний лиш він навести тут порядок,
А більше, напевно, ніхто.
Мені таке миле, ізмалечку рідне
Його променисте ім’я.
Зізнаюся скромно, хоч це й очевидно,
Що це мій улюблений – Я!
