Я - не досконалість, нею і не буду!
Та і навіщо, їх уже катма!
Усіх їх ідеальних завтра всі забудуть,
І спогади про них всі викинуть з вікна!
Такі як я вестимуть світ без вороття
У щось нове, по іншому - прогрес.
А ті перфекціони пройдуть своє життя
І скинувши костюм, загублять всякий сенс.
Я - не еталонна, і не Мона Ліза!
Я не молю, щоб всі ловили світ!
В майстерні почуттів немає вже ескізів,
Такі як я дратують техногенний гніт...
Ми не перфекти, і вже ж не ідеали!
Ми маєм свої вже еталони!
І досконалий світ уже ми підірвали!
І настрої свої шукаєм не в салонах
Мій ідеал - душа, і не те космічне!
Прости мене за цю незвичну суть.
Я думаю і світ ще житиме логічно,
Хоча і бачать в цьому лиш скажену лють!