Навіщо прокидатися цим ранком?
Невже цей день не просто тьмяний сон?
Навіщо ніч закреслена світанком?
Ця тиша – тільки непотрібний фон.
Це сонце вже не гріє, як раніше.
Це небо загубило всю блакить,
Воно пускає сльози все частіше.
І вже давно нічого не болить.
Коли прокинуся? Коли відкрию очі?
А, може, я і справді вже не сплю?
Змішалось все: так схожі дні і ночі.
«Ненавиджу» не значить «не люблю».
Мій світ – слова на білому папері,
Це - дійсно я, без диму і прикрас.
Життя – то фрази в звичній всім манері,
Ні страху, ні обману, ні образ.
Ці кроки віддавалися луною,
Все було важко, колір посірів.
Вже неважливо, що над головою.
Все добре, поки що. Я досі не згорів.
Вже скоро зійде райдуга для нас,
І усмішки розквітнуть пелюстками.
Найкращий лікар – безсоромний час.
З небес зійшли всі непотрібні плями.
Давай піймаємо всі падаючі зорі,
Давай всю ніч мовчати під дощем.
Давай потопимо свій біль в солонім морі,
Давай покинемо це місто злих нікчем…
А зараз все, що є – це тихий ранок.
Холодний чай уже не бадьорить.
Годинник обігнав давно світанок,
А скло від теплих подихів тріщить.
Залізний диск замазав всі картини,
Зламав твердий малюнок грубих стін.
Всі дзеркала розбились об хвилини,
І час вже підійматися з колін.
Боже, це так прекрасно, я навіть не можу висловити всіх свої емоцій, такий цей вірш хороший! Він зачепив мене до глибини душі, бо написаний так красиво і чуттєво. Це не висловити словами, як він мені подобається. Авторе, Ви величезний талант, і я ваша прихильниця!
Аарон Краст відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
