Спустилась тиха темінь ночі,
Поскрипує періодично віз,
Стривожено глядять їх очі,
Чи не помітив хто, щоб не доніс.
Стійке батьківське виховання,
Церковні настанови в них живі,
Що шлюб церковний – міць кохання,
Лиш в нім поєднуються молоді.
Буремний час післявоєнний
Комуністичні лозунги приніс,
Звеличувався труд натхненний,
Насаджувався всюди атеїзм.
Щоби у церкві обвінчатись,
Попрямували вчителі в село,
Де потай можна їм побратись,
Життя в район сусідній повело.
Вночі тут тихо обвінчались,
Серця з’єднали в шлюбі молоді.
У вірності тут присягались –
Пліч-о-пліч бути в радості й біді.
В духовній величі вертали
Із таїнства, де лиш були свої,
Привітно зорі їм палали:
«Живіть щасливо разом у сім’ї!»
Та все ж дізналися в парткомі
Про цей таємний вчинок вчителів,
Тоді актив зібрали в школі,
Сказали жениху, щоб відповів
За те, що начебто порочить
Освічених радянських громадян:
«Це ж треба в церкві серед ночі
Вінчатись, кланятися там попам!»
І ще багато говорили
Про «світлий» та безбожний комунізм,
Христову церкву все клеймили,
Затято величали ленінізм.
Стояв смиренно та тихенько
Той вчитель, що церковний шлюб узяв,
Згадав дружину молоденьку,
Як в церкві їй на вірність присягав.
Сказав: «Я зрозумів помилку
І не наважусь знов цього робить,
Одну я буду мати жінку,
Повік із нею обіцяю жить!»
16.05.2011р.
Гірка правда 
