Хотіла б я бути лісовою дорогою,
такою молодою,
гінкою і спритною,
як золотиста пантера,
такою вільною
і безтурботною,
як дитячий сміх.
Прудко і весело бігти навстріч
кожного разу,
коли ти,
у вихідні,
на два дні,
до загубленої
між троянд і любистків
хатини
зволиш
із великого свого міста
приїхати.
Я – твоя лісова дорога.
Я поет граційної твоєї ходи,
гарно й танечно
по мені іди,
у задумі неспішній,
в осонні,
поміж сосен і папоротей,
що тягнуть до тебе
молитовно складені
великі свої долоні.
Я
перемила кожну перлину,
перевіяла блискітки
у моїх пісках,
Я
запасла в кишені –
дупла старих черешень –
променів місяця-молодика
Я
обмережила сяєвом
кожну рисочку
на твоїх слідах,
Я
заряхтіла полиском
кроків твоїх на соснах і папоротях,
як Чумацький Шлях.
Я
дістала з ключів моїх
найпотаємніших
живої води,
Я
оросила на пісках моїх діаментових
повік незникненні
твої сліди,
Я
кожен порух твій, кожен слід
найневиразніший,
як безцінний скарб, не загублю.
Я
кожен дотик твій найневагоміший,
на тілі моєму сяючім
бережу і люблю.
…А коли
день згасне,
і вечір, такий прекрасний,
розтане
в примарних туманах,
як останній сніг
на оболоні
моїх сподівань,
і коли
сонне озеро
відлунить
гомін останньої електрички,
до якої я простягала
пелюстки мого чекання,
але марно –
з зяючих дверей
останнього вагона
на долоню перону
ти знов не зійшов,
бо велике місто
надто міцно
прилипло
до твоїх підошов.
Тоді
я одділюсь
від краю тверді,
що торкається
сталевого холоду
паралельних
самотніх рейок,
і полину геть,
поміж сосен і папороті,
згортаючись на бігу
у тугий золотистий сувій.
В мить швидку
опинюсь під порогом хатини,
яка виглядає тебе
усіма святковими вікнами.
Там я стихну
і, поки ніхто не бачить,
стану тінню золотої пантери,
з сяючими, як у хатини, очима.
Зіслизну нечутно
під трояндовий кущ
і відчиню невидимі двері
у мій дорожаний світ…
У потаємному світі
кожна земна дорога
(навіть дрібні стежки)
має свій прихисток
для відпочинку і мрій.
У моїй укромі
я, золотиста лісова пантера,
вмощуюсь затишно
перед живим сосновим вогнем,
згортаюсь клубочком
у куточку
старого невдоволеного крісла,
дістаю
давні папіруси спогадів
і гортаю
вивітрені з людського світу
мудрі
письмена слідів.
А
перед самим світанком,
в пору вселенської тиші,
коли сосновий вогонь,
набавившись,
задрімає
у сріблястому попелі,
я
запалюю в небі зірки,
і дістаю
з-за образів
найцінніший у світі
шовкопис
твоїх слідів.
Непевним небесним світлом
оповиті,
твої сліди
сяють, як вічні зорі,
тільки для мене –
завжди
03.07.2011
золотиста лісова пантера - це 100 відсотків Ви, я мала на увазі свою аву і нік, які кажуть, що ми з Вами родичі
Ще раз перечитала вірш - дуже хороший, підіймає вище хмар
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
а... точно... якось я випустила поза увагу, що ви з ягуарових пантер, тобто - (ах, Багіра...)))люблю усю родину котячих - красота, пластика, містика, ніжність-лагідність, яскраво висловлена індивідуальність-особистість і Свобода під надійним захистом блискавичних кігтів і гострозубих щелеп... чомусь уперто вважаю левів - не родичами котячим
Там я стихну
і, поки ніхто не бачить,
стану тінню золотої пантери,
з сяючими, як у хатини, очима.
У моїй укромі
я, золотиста лісова пантера,
вмощуюсь затишно
перед живим сосновим вогнем,
згортаюсь клубочком
у куточку
старого невдоволеного крісла,
дістаю
давні папіруси спогадів
і гортаю
вивітрені з людського світу
мудрі
письмена слідів.
Когось це мені нагадує.... ))))
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Направду казковий, дуже образний, Валю художній твір, де там заплутався Ха-а не розумію
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
давно не бачу Вас, пане Бородо і от знайшла давній комент Ваш без моєї відповіді - з якогось дива трохи більше 3-х років минуло - але ж це зовсім не має значення, бо я щиро вдячна Вам за Ваш відгук доброзичливий
Перша частина чудова. Дуже легка стежина. А далі забагато звивин Мені здалося, чи дорога справді намагається заплутати персонажа, щоб він з неї не міг на іншу зійти?
Геніально!!! Багатство і вишуканість образів вражають, створюють цілий Всесвіт, виокремлений авторкою. Перечитую ще і ще...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Бальзам на рани! дуже вдячна вам за ці слова, бо, відверто кажучи, мала сумніви, чи буде сприйнята моя казка про лісову дорогу, яку я дуже люблю (дорогу). Цікавий збіг -- перше визнання моя лісова дорога отримала від molfar! Це ще одна казка...