Якби ти тільки знав про вибух у душі,
Що спричинив тоді твій довгий погляд.
Я мучилась у снах, стирала всі вірші -
Захоплені, наповнені тобою.
Дощенту, до країв... Все згадую той день,
Та думаю про тебе без зупину,
Чому скажи мені, ти, марево моє,
Плекаєш в серці втіху і провину?
Якби ти тільки знав, що коїться мені,
Що час тепер не плине як раніше,
І на твоїх словах зав’язані всі дні,
Закохуюсь чимраз я більше й глибше.
Коли тебе знайшла у вирі забуття,
Знайшла й себе, тепер це очевидно,
І вибух у душі звільнив забуте „я”,
Заповнивши усе навколо світлом.
Я хочу щоб ти знав, що вічне і земне,
Не можна занехаяти й забути,
Воно в тобі живе – і це лиш головне,
І страшно його зовсім не відчути.
Кохання ти моє! Хай сльози у очах
Я деколи від поглядів ховаю,
Щасливої пори зійшла моя зоря,
Бо я тебе так гостро відчуваю
10.04.11
