Летить листочок навмання,
У полудневу тиху сльоту
Нема у нього ні знання,
Ані мети його польоту.
Один ось тут він? Аж ніяк!.
І безліч ще братів його, сестер,
Летять в агонії сонця ранку-дня,
А хтось тихенько вже помер.
Колись він брунькою постав
Тепер – пожовклий лист старий
Мінливу землю споглядав
Сьогодні стежку він покрив.
Прожене вітер його милу –
Омиє хмара їх багряність
Покриє сніг могилу
Впаде сльоза крізь сизу млявість.
Трава росою за ним сплакне,
А гілка – краплями дощу –
Осіннє казання сумне
Немає слів, усе, мовчу.
Та сніг, мороз, весни вода
І сонце розквітлого буття,
Вчорашнє – зовсім не шкода,
Покличуть нові листя до життя
2010 р. 12.11. 11.10
дякую за увагу!
Браво !!!
