Клин клином, кажуть, вибивають,
Сумують, плачуть, забувають
Про це на тисяч тисячі років
І знають, що такий-то не зумів,
Тоді й вони, як ті-то, не зуміють,
І голову бодай не підігріють,
Щоб краще думалось їм там,
Я ж знов з думками сам на сам.
Який же молот молодецький,
Яку-то душу не пустецьку,
Треба мужу-чоловіку мать,
Щоб клин клином легко вибивать?
Може, чудо тут таки треба,
Молот - більше сонця, неба?
Силу, що не подолать,
Аби зірку пальчиком здіймать?
Та ні не так я думаю-міркую,
Із вами добренько нудьгую.
Треба, щоб людина ізмогла
Зробити те, що не хотіла
Горя як і на себе наступить,
Потримати хоча б з мить.
Тут не треба силу проcтую,
Треба волю козацькую!