молячись на полицях стоять керамічні ангели,
вони як міні пам’ятники спогадам з твоїми ВІДБИТКАМИ губ,
які завжди нагадують про щось приємне, чиюсь усмішку…
на запилених місцях старих "креденсів".
розкидані шкарпетки й старенький диван,
який своїм скрипом розхитаних ніжок,
нагадує про «КОЛИШНІХ» яких тримають пом"яті простині
холодні ранки та розлитий чай… бавляться в піжмурки у кутку.
світлом що світить на стелю...
притулиш до щоки свою віддану коханку-сентипонову подушку,
тому що на справжню у тебе алергія так як і на почуття відданості.
сповідаєшся так що тебе чують образки бо вони твої вуха і твоя совість,
яка відсиріла мокрим місцем під диваном…
щовечора "остатніх" п’ять сантиметрів нікотину,
після чого ти кажеш що завтра буде нове життя,
і з’явиться веселка наче у кольоровому кіно із хепіендом,
в однокімнатній квартирі гуртожитку…обманюєш сам себе,
зранку кава в великій чашці,
з чиїмось іменем і намальованим медведиком який підло посміхається,
і замінник,замість цукру із ложкою диму натощак.
і це все було би повною фігнею,
якби ти не втикав у вуха щоранку навушники як затички,
від довколишньої моди і гламуру і пустих теревень в маршрутках,
чи трамвайних зупинках...
встромивши ніс у вікно…
І злий водій який колись таки довезе тебе до кінцевої...
якщо ти незабудеш...вийти вЧАСно!!!
часом мені здається що ти не просто пишеш вірші чи прозу... здається що ти просто переписуєш кожне слово... кожну літеру зі своїх думок, мабуть саме тому твої твори виходять такими щирими і теплими
MADLEN відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
- 
