Еразм сидів сам посеред кімнати, обхопивши голову руками, ніби хотів втримати і задушити злощасні думки, що, наче отруйний пасльон, розчинились в душі, диктуючи її настрій.
«Горе мені злощасному!» - думав він. «Як я міг докотитись до такого?»
Цей чоловік, років п’ятдесяти, самотній вже два роки (дружина покинула його, зрадивши з приїжджим актором), сидів сам у своїй посірілій кімнаті після невдалого самогубства (шнурок обірвався, і він обмежився лише важким болем у шиї і віддишкою).
Хто ж може позбавити себе від найгіршої речі після смерті – умовної загибелі серед буднів, нудоти до життя і розчарування?
Спочатку Еразма покинула дружина. Це не дивно, бо, хоч він і був добрим чоловіком, але його доброта не могла втамувати амбіцій дружини Емми, породжених від читання жіночих романів і цукеркових п’єс. Еммі було всього 18, коли її видали заміж за вже немолодого пана Еразма, що походив зі знатного роду, що потім розорився. Відтоді сім’я Емми перейшла від стадії кадіння фіміамів до стадії докорів, що часто –густо руйнують сім’ю.
І – от одного разу Емма зібрала речі, написала пронизливу до душі записку в дусі Романтизму і покинула свого чоловіка, який боготворив її , з молодим актором, який, будьте певні, матиме ще сотні таких Емм.
Ось такі ляпаси нам дає життя, щоб нагадати про свій фатум і своє існування. Еразм відтоді впав у стан сонливої меланхолії. Та і вік давав своє. Зрозуміло, що до тридцяти років всі наші біди може пережити молодість, яка оберігає нас від зневіри і бід. Це її пряме призначення після краси і сили тіла. Після тридцяти людина, зазвичай, ламається і дає слабинку, що робить черствим орган на дві – третіх зліва, що робить злими думки і погляд.
Проте чоловік лише отупів з болю і суму. Всі його дії набрали рис автоматизму. Він виробив у собі сотні сигнальних систем, які забезпечували більш – менш прийнятний перебіг дня.
Робота не клеїлась, але його начальник по – чоловічому співчував бідному Еразмові, що доглядав і любив свою кохану для того, щоб прийшовши з роботи, прочитати болячу депешу, що вдарила його в обличчя. Еразм ще й був з тих людей, що не піде на помсту, він просто зачинився в собі.
В його звичку ввійшли прогулянки парком, але лише пізно ввечері. Вдень та в обід там блукало багато закоханих, на яких йому було дивитись.
На свої п’ятдесят він чудово виглядав, але невимовний сум надали його обличчю рис хворої тварини, яка чекає свого останнього подиху.
Гірко йому було вдома. Особливо ввечері. Вдень ти завантажений працею, а вечір – час для рефлексій і спогадів. Ти можеш вберігати себе від болючих пам’яті моментів, але вони, наче злі демони, вгризатимуться в душу, руйнуючи самого тебе.
Спогади, якщо ним жити, можуть стерти межу між майбутнім і завтра. Тому їх споглядання треба дозувати. Еразм був освіченим адвокатом, але не міг оволодіти собою. Спочатку він плакав щоночі, вдень під час обідньої перерви, потім заступорів і зачинився для всіх.
Згодом він змирився з усім, але того жахливого дня (коли він подумав про вкорочення віку) знайомий розповів йому, що бачив Емму вже з іншим, і вона виглядала досить безтурботно. Це була межа його гіркоти , і він зробив те, що ,на щастя, не вдалось. Та і навіщо відбирати в себе скарб життя, якщо саме життя веде до смерті. З вдячності до нього треба мовчки без нарікань дочекатись смерті і піти з нею у інший, невідомий світ.
Отака історія сталась з паном Еразмом. Але скоро все змінив щасливий випадок.
Сум огортав його все далі, наче кокон, і він втратив свою чоловічу самобутність.
Але одного ранку в іхню контору прийшла молода особа, що принесла з собою запах свіжих парфумів і сміх. Всі відділи приходили подивитись на нову працівницю, яка охоче знайомилась зі всіма, сміялась, жартувала.
Начальник контори вирішив відсвяткувати наближення зимових свят зі своїми працівниками. Тому холодного суботнього вечора всі зібрались у відомому ресторані, і святкування набирало обертів. Всі танцювали, сміялись, пили, дотепи злітали з губ, які були готові до цілунків, алкоголь зблизив усіх. Але Еразм, наче бовван, нерухомо сидів за столом і спостерігав. Нова працівниця Адель була прекрасним молодим створіння, сповненим жаги життя і любові. Споглядання за нею вже приносило йому щастя. Можливо, в ній він бачив далекий образ неіснуючої доньки. Ця «батьківська» любов просочувалась у його погляд. Коли вона танцювала, то він радів і відчув щастя від спостереження за її граційними рухами і простотою душі.
Ось що йому треба! Йому треба товариш з простотою душі.
Він знову занурився у своє минуле. Погляд його став скляним і болючим.
Адель підійшла до Еразма, поклала руку на його плече і тихо промовила:
- Повірте, завжди є речі, важливіші за Ваші страждання. Не забувайте про це.
Ці слова , наче пророцтво, проросли у його сонній душі, і він усміхнувся, бо ж тепло доброти завжди змушує забути про щось гірке.
18: 24
ID:
370237
Рубрика: Проза
дата надходження: 11.10.2012 20:05:09
© дата внесення змiн: 07.06.2013 00:56:22
автор: Олена Ганько
Вкажіть причину вашої скарги
|
