У вирої подільської діброви,де погляд вабить велич та блакить,сумує спогад про дитинство юне,де можна було безтурботно жить... А та тополька рідна біля хати росте й росте,все вище від землі,ну а в хатині вже низенька мати готує борщ у глиняній печі. І так пройдуть всі дні і ночі швидко,неначе мить-як фото на стіні,однак залишиться діброва літня,окрилена у всій своїй красі...
дякую!!!)))
