до 90-ліття діда Івана, який народився 10.02.1923
В цей день, коли додолу сипле білий сніг,
У дев’яностий раз лютневий ранок зміг би привітати.
Проте судилось небесами: інший шлях проліг.
Від нас далеко… звідти не вертати.
Пишу я ці рядки; сльоза наносить тіні.
А пам’ять все нові уривки додає.
Ось постать худорлява, з під кепки срібний іній,
На скрині, припідпершись, люльку дістає.
Якось в дитинстві посідаємо довкола
Й байки життєві дідо стане повідати.
А на Різдво рядки з вертепу прочита до слова
І без любимої “Бог видів” не минали свята.
Був майстром на всі руки, підтвердить кожен нині.
Його старанням зведено немало.
За все життя – нелегке і сумирне
Він заслужив, аби ми вічно пам’ятали…
Пишу я ці рядки; сльоза наносить тіні.
А пам’ять все нові уривки додає.
Ось постать худорлява, з під кепки срібний іній,
На скрині, припідпершись, люльку дістає. - як же чудово,віртуозно написано...Дійсно,присвята вдалась на славу
Nikita13 відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такі теплі рядки!!! Пам'ять потрібно берегти...
