Як мало доречі треба свинця
Пару грамів не більше, щоб стали сердця
Лише мить і людина митьево згорає
Вже ніщо не болить, душа не страждає
І людини гріхи ждуть суду Отця
Ось стріли кохання то мука страшна
Коли та любов, стороною пройшла
Коли хтось лиш любе, то він і страждає
А другий не бачить та навідь не знає
Як карма в житті його душу знайшла
І хочеться стать перед гуртом стрільців
Дати відмаш рукою, взяв себе на приціл
Потім з неба дивитись, як руда все змиває
Вже ніщо не болить, душа в небі блукає
І сердце вже більше не забава для стріл
Але вірити треба - доля грає за нас
Вона допоможе, і в коханні є шанс
Крок за кроком їти хоч вмиватись сльозами
Вона позаду але певно, що з нами
А це все життя нам дали як аванс
