Я захворіла, марю та не сплю
Під боком пляшка , вилікує душу..
Забрали крила, далі не лечу
Усе б забути ,та зостатись мушу..
Я не самотня, ні…я просто тінь
Тебе самого і твоїх причудів
Та ти не любиш, може й просто лінь
Проте, не в змозі дочекатись чуда..
Тебе малюю кожен вечір в снах
Та чорно-білі, згусли мої краски
Застигли сльози на моїх очах
І вже давним-давно не вірю в казку…
А наша казка, ось вона, про нас
Про нас не разом, ми поодиноко
Застигне час у кожного в очах
І нас поглине приторний неспокій.
