Торкнись мене пір’їнками душі,
За кінчик щастя лоскочи думками.
Я лиш така ,яку ніхто б не зміг
Зламати легко голими руками.
Я сильна, хоча сліз не бережу,
Вони ,колючо, стеляться щоками.
І вже немає отих спритних рук,
Які мов шовком згладжували рани.
Я не бажаю ніжностей отих
Й не хочу в ранці я у ліжко кави.
Мені хватає тих очей сумних,
Які я бачу в дзеркалі ,лукаві…
Даю слабинку тільки у душі -
Назовні я така міцна й надалі.
Навіщо виливати весь цей бруд
Якому місце тільки у канаві.
Виводь етюд , а як не хватить слів -
Малюй три крапки ,і хоч це лякає
Та не закінчиш як би не хотів
Твоя ж душа ,продовження бажає.
