Свобода жінки, упокореної в раму
Із портрета я рвусь відчайдушно,
За любов заплатила подушне.
Мене рама впокорює, давить,
Звабне щастя просторами манить.
Я, мій Майстре, виходжу за рамки,
Відчиняю свободи фіранку.
Вивільняюсь, щоб в небо злетіти!
Яке щастя - від вітру хмеліти!
Скільки ж простору тут, в високості!
Прилечу до вас якось у гості.
От і все, і закінчена драма -
Мироточить всамітнена рама...
