Я розмішую ніч у горнятку (моїй дорогенькій Оленочці Боднар)
Я розмішую ніч у горнятку вранішньої кави.
Медом мрії гірчать,на білизну всі краплі до дна.
Я кохаю не тих,я усі порозсіюю чари,
Залишуся в обіймах я вітру назавжди сама.
І твоє запізніле кохання вже вицвіло сонцем,
Не розбереш,що в ньому є:пристрасть,самотність,журба?
Розмовляю з закоханим вітром я через віконце,
Вчусь писати від вітру диктант і чарівні слова.
А він тулиться так до моєї душі як людина,
В філіжанці розмішую присмак закоханих слів.
Я для нього назавжди маленька,рідненька дитина.
А в дитину чомусь закохатися вітер не смів.
І твої запізнілі листи не співпали у часі,
Я колись так молилась хоча б за єдиний рядок.
Мою душу чомусь розірвати з байдужістю ласі
Некохання до тебе і сотні до вітру думок.
Я кохаю не тих,та вони закохаються потім,
Так потрібно,до краю наповниться моя душа.
Пише вірші,відносить в редакцію літняя осінь,
А хтось скаже:ти Ангел хороша подруго моя.
Ці слова дорогі,ці слова посадили у душу
Ті зернини,що потім зберу-роздарую я в світ.
Притулить до душі,цілувать,обійняти Вас мушу,
І бажати лишитись такою хоч тисячу літ.
Душа моя!!! Посміхнулась я і... заплакала. Бо така присвята не можене викликати сліз вдячності. Кланяюсь тобі низенько. Міцно обіймаю і цілую. Віддаю тобі свое серце знов і знов.
Відочка Вансель відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я така рада,що Вам сподобалось.Цьомаю і обнімаю...
Як бере за душу..."Я розмішую ніч у горнятку вранішньої кави...". Гарно, тільки в 6-му рядочку я написала б " і не знаєш, що в ньому є...Наголос не зіб'ється.
Відочка Вансель відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
гарно,щиро.Ці слова дорогі,ці слова посадили у душу
