Жив собі горобець,
Спритний сірий молодець,
Днями цілими літав,
З дерева на кущ стрибав,
Якщо мушку не лапав,
На землі харчі шукав!
Весело всі дні проводив,
У повітрі хороводив,
Із такими як він сам
Часто линув по гаях
І не думав навіть в снах,
Що пізнає слово страх!
Якось ранньою порою
Він побачив за собою,
Як шуліка ізгори
Стрімко падав до верби,
На котрій сиділа тихо,
Чепурившись горобчиха,
Котру він давно вже знав
Та нікому не казав,
Що і палко покохав!
То ж побачивши таке
І відкинувши себе,
Він сміливо до шуліки
Кинувся напоперек!
Вдарив знизу його в груди,
Й зацвірінькав на всі груди!
Це побачила все птаха
Й врятувалась неборака,
А шуліка ж не второпав,
Що ж це сталося -
І втік!
А горобчик й горобчиха
Стали разом під вінець
От і казочці кінець.