Ах, ви ж, бісовії діти!
Чи не соромно вам тут?!
Чи вас батько вчив тремтіти?
Який йому на серці смут!
Нам треба щось робить негайно,
Коли навколо каламуть,
А ці тремтіння вб'ють Украйну;
А вороги лиш цього ждуть!
Я всім кажу це, і не треба
Мені волати: "Не боюсь!".
На ділі захистіть це небо,
Минулу Київськую Русь!
Хіба для того жив ваш батько,
Щоби побачить, як в очах
Синів його надій задатки
Перетворилися на крах.
Чому ж і лізуть всі собаки
До вас, до вашого добра...
Тремтіння ваше - ваші знаки
Того,що нація вмира!
І ви не згадуйте про Бога,
Згадайте тих, хто був до нас.
З ганьбою в серці і тривогой
Жили вони в пекельний час.
А що для вас ганьба, панове?
Коли вас в першій битві вб'ють?
Що ім'я ваше невідоме?
На нього світла не проллють?
Це не ганьба, скажу причину,
Ганьба - як в лавах задніх я
Всім боягузам проткну спину
І прокляну їхнє ім'я.
І Бог нас зовсім не карає...
Скоріше, Він гартує нас...
Раз Він війну нам посилає,
Ми витримаємо цей час!
Тепер у бій, і пам'ятайте:
Ще дітям в цій країні жить!
Тож йдіть, рятуйте вашу матір!
Їй не менш ніж вам болить!