Ти не знаєш, скільки в душі моїй недопалених пусток
Ти не знаєш, скільки в душі моїй недопалених пусток,
Скільки порожніх пляшок і незвіданих автострад,
І гордість моя - принципово і без відпусток
Випалює з серця тебе, як чужорідний йому імплантант.
Скоріше б минули ці дні - відчаю та імуносупресій,
Щоби лікар зміг ще дужче стягнути шви,
Щоб у рану не проникали уламки старих депресій,
Щоб не гноївся розум у календариках самоти.
Я вмію чекати. З дитинства я часто хворів,
Але застуда тобою перетворилась в хронічний стан,
І спогад про тебе, вимагає, щоб я горів,
А гордість хоче, щоб я навпаки перестав.
