Жінка в якої, своє життя,
Дихає ним, в повні груди,
Дні чередою в минуле летять,
Місяць за місяцем гублять.
Місяць мовчання, деколи два,
Потім дзвінок серед ночі,
Будить у серці забуті слова.
Спогадом пам'ять лоскоче.
Ніч поцілунків, тиждень надій,
Пристрасть заразна хвороба,
серцю здається що світ весь в одній,
Тій, що душею сподобав.
Знаю у неї своє життя,
Сповнене скритого змісту,
Віру в кохання підніму на стяг,
Вічне ,щасливе та чисте.
