Дарую вірші ці простяцькі –
Чи хто читає їх тепер?
Чи друг, чи брат їх прочитає,
А, чи суддя, чи, може, мер?
Кому потрібне моє слово,
Яке з небес мені летить;
Душа згорьована у кого
І плаче тужно, і тремтить?
Пусті слова перебігають,
Один від одного летять.
Що можуть ті слова?
Чи змусять: кричать, і плакать,
і співать?..
Щоб душу всю перевернути,
По іншому побачить світ –
По іншому потрібно чути
Світи, які повз нас пливуть.
Я чую кроки важкелезні
Отої нашої ходи;
Ступня широка і кремезна,
І плач землі - КУДИ?
- КУДИ?
Куди ідемо ми рядами,
Куди тупцюєм важко так?
Під ноги дивимось… Очима
Шукаємо ми там п’ятак…
О! Хтось знайшов!
І радий дуже,
Тепер в житті
Все буде так!..
Пів світу ти за гріш той купиш,
А вже за тридцять – цілий світ!
Але, поглянь, он там – в калюжі
Грошина ще одна блищить.
Схиляєшся, щоб хтось не бачив,
В болоті порпаєшся…
Ось! - твоя шалена вдача –
Знов купка мідяків знайшлась.
А далі – то вже шаленієш,
Від гордості і плачеш - млієш:
Планету всю купити можна,
Якщо знайти калюжу схожу…
Ось так складається той вірш,-
Біжить він сам,
Лиш я пишу то…
ЧИ, МОЖЕ ХТОСЬ ЙОГО
ПОЧУТИ?..
(07 травня 2009 року).
***************************
Я прощаю рідню на папері;
Як простити їх своїм серцем?
Ще – жива, але відступилися:
Хто - від бездушшя,
а хто – по інерції!..
***************************
Не рождаются поэтами,
А, поэтами всё же становятся;
Жизнь научит наверное этому,
Если душа постепенно обновится…
(09. 09. 2012 р.)