Ніч морозна, холодна і темна…
Ми з тобою в ту ніч ідемо;
Заглядаємо у вікна СВІТУ:
Там не сплять, там - яскраве світло…
Ми з тобою блукаєм бездумно,
На душі нам з тобою сумно;
Зоглядаємо знов у віконця –
Там давно уже світить сонце…
Хто не спав там цієї ночі?,
Що безсоння йому напророчило?
Що тривожить і снує марево?
А, чи спиться, що сниться зморено?
Я блукаю, в ті сни заглядаю,
І ту путанку розплітаю;
Марю теж: то вві сні, то з просоння,
Де ж подіти тебе безсоння?
Ти з’єднало мене із СВІТАМИ,
Ти чаруєш – вируєш віками…
І, як сходить на небі місяць,
Я мандрую з тобою у вічність.
Ніч гаряча, духмяна, літня…
Заглядаю в освітлені вікна;
Дехто світить, аж до осоння…
Що тривожить вас із просоння?
Чи, не спиться через кохання;
Чи, тривожить старість рання?
А, чи може, думки про вічність,
Та про цінності ті, що одвічні?..
Он палац над рікою освітлений:
Хто не спить там у ніч цю вітряну?
Лист осінній жбурляє буремно
Вітер холодний у вікна темні.
Тут безсоння знов оселилось:
-Йди від мене, зроби мені милість…
Не прошу я тебе - благаю,
Але милості не чекаю;
Знаю, ти скажеш мені з просоння:
-Навіки твоє я – БЕЗСОННЯ…
( лютий 2010 р. )
