Троянди отримує той, хто їх шукає.
Слову ж чужинця бракне вічності,
Тож воно тліє, мов зронений пустоцвіт.
Моя мадонно, сьогодні впала зірка.
А нарекли її надто приречено - Марією.
Вона сумно лежить на долівці,
Та її іноді підійма мигдаль - mandorla.
Але що їй з того, якщо він солодом
Вистражданої святості гірчить.
Я ж покладу тобі тіло З-Нами-Бога
До піднебіння усіх твоїх слів.
Потім присмачу усе це потоком крові,
Яка холоне, мов води Мерів,
Від зимової стужі чужих зневір.
А через сорок одиноких діб
Ти уже їстимеш себе сама,
Бо ні з ким смутку буде розділити,
Хоч навколо і не пустеля,
Але в собі серединна столітня війна.
