Уже немає того, що хотіла,
Бо вже і віра у очах збриніла,
І заховались кучеряві мрії.
Хтось скаже, що нема в житті надії.
Усе життя вона отак старалась –
Лише для когось, не для себе лиш,
І ось тепер вона одна зосталась,
Одна-одна і смерті боячись.
Ніхто не скаже: „Та живи для себе,
Люби себе й всміхайся кожну мить!”
Отак залишилась одна із небом,
Вона одна - і сонце не блищить.
Коли вона отямитись хотіла,
Ніхто її ніде не розумів,
То де ж надію би вона зустріла,
Коли шукати вже не було сил?
І вже здаватися в обійми смерті
В такому віці не хотілось їй,
Хотілось заховатися від світу
І тихо плисти в течії своїй.
А ось і думка в голові з’явилась:
„Чому так швидко я вже зупинилась,
Я що не варта бути головною
Й тягнути гору щастя за собою?”
Тепер вона до себе посміхнулась,
Від радості аж повністю здригнулась,
І щастя полилось по всьому тілі -
Тепер багато у житті надії!
Історія щасливо закінчилась,
А жінка ніби знову народилась
І дякувати треба її долі,
Яка знайшла в людині силу волі.
Квітень 2010 р.