Поцілуй мене багряним прощанням:
Так я точно запам’ятаю голос твоїх вуст.
Мертва мова говорить віднині більше,
Ніж запредмечена, тобто жива.
Дозріває у тобі визволення (г)(к)олос,
Але немає залізних принад,
Хоча скоро будуть серединні жнива.
Дай мені відчути подих твоєї
Світлості, щирої сторони,
Дай мені змогу
Обернення до води.
Так відчую усю святість слова,
Прилучусь до Божественного лиття.
Крик має незримі простори,
Хоч джерело його вітального смутку – обезсилене
Приходом дитя.
Поцілуй мене вітальним миром,
Запитай про нього,
Не зважаючи на усюдне попелище
Колись сталих ідей.
Мені бракне леління душ,
Мені бракне вільності серед не – моїх - людей.
Але свобода – відвернення від крапки,
Тож хай внутрішня альфоомега нуртує
Довільністю сюжетних дій.
Та коли ти чуєш шепотіння,
То йому не вір,
Бо вся істинність – страчене слово,
Навіть наші розмови –
Доказ про втрачений рай.
Тож втрачай усю мовленнєву присутність,
Мовчанням свою тілесність скарай.
Долучись до
Його милості
Літерою тиші.
