Я не один блукаю в цьому світі
по згарищах людської доброти
з уламками від світлої мети.
Та слів таких, аби усіх зігріти
й зі свічкою під сонцем не знайти.
Я не один, хто матір поважає
і знає, що чекає всіх колись,
якщо сьогодні нас ніде немає,
зате в осиротілім ріднім краї
нехрещені безбатченки знайшлись.
Я не один, хто нині наодинці
то зціпить зуби, то тамує крик,
коли побачить, що за українці
ще презентують у ярмі ординців
сучасну владу і її «язик».
Я не один, хто ближнього боявся,
коли всім світом керував генсек.
Не я один з майбутнім попрощався,
в якому українцям на нещастя
щодня удосконалюється зек.
Я не один, хто міг би й автостопом
добратись в Рим чи в Прагу з багажем.
Давно пора – наввискачки, галопом.
Чому ж воно звивається вужем,
неначе хоче, та не в ту Європу?
Я не один, хто знає, що вона
така ж невинна, як і винувата.
Але ж якщо розтринькана казна
на правий суд, де править сатана,
то хто ж її помилує безплатно?
Ми не одні, хто розуміє суть
всього того, що діється на світі,
чому і схід, і захід – фіфті-фіфті…
Аби здавалось людям, їх ведуть!
Як не ПР, то завтра комуністи
за руб чи євро дурнів продадуть.
А ті з усмішкою в ярмо самі підуть. 
