Одного вечора під мерехтіння многолітніх зір
Я йшла по вулиці засніженій і тихій.
І так нечаяно негадано повір
Подумалось мені про тебе орле сизий.
Подумалось про очі голубі і про вуста,
І про обійми ніжні та ласкаві,
І як моя рука в твоїй була.
Згадалося і те,як грілися ми чашкою какао.
І так хотілося мені зір дістати
І закричати голосно в туман,
Щоб ти стояв тут поруч й міг обняти
Не крилом птаха,а рукою,сам.
І як хотілося мені тоді заплакать,
Щоб братик -місяць силою небесною поміг
У ніч цю мерехтливу тебе поцілувати,
А зверху падав би на нас лапатий сніг...
Та я ішла та ясно розуміла,
Що не буває в світі так,як хочеш ти.
Та раптом на шляху тебе рідненького зустріла
Реального,який тікав від самоти.
Ти зупинився і все що мав робить забув,
Занили губи у бажанні цілувати.
Та просто руку теплу ти до мене простягнув.
Я просто дала себе міцно обійняти.
Одного вечора під зоряну сонату
Ми йшли по вулиці з крилатими серцями,
А місяць братик сипав сніг лапатий
І промовляв:''Це лиш секрет між нами''.
