Для неї він - небо,
Вона ж бо для нього - земля.
Даровані Богом…
Вінчала їх сніжна зима:
Із хмар оксамиту
Весільную сукню обрав
Криштально розшиту
В узори мережних оправ…
То в сніжних обіймах,
То в атласу ніжних торкань
Долонь його білих –
Тремтіла кожнісінька грань;
Цілунками сонця
Весніла підсніжна земля
З безодні по вінця.
Любов на крилі журавля
У кожній пір»їні
Він з трепетом слав із висот,
Був завше в полоні
Її неосяжних красот.
Тендітного цвіту
Землі шовком вітру торкав.
Бубнявіли віти
І роси зоріли між трав…
Дурманила хмелем
Промінням налитим його
І всім своїм тілом
В собі розчиняла всього:
Снігами, дощами,
Впивалася сонцем ясним,
Під ночі плащами
Кохалася палко із ним
У місячнім сяйві.
Над ранок весь простір між них
Світанком русявів,
Туманами танули сни.
І небо з землею
В сплетінні зімкнутих долонь,
Десь там за межею,
Схід сонця з»єднав їх у день.
Лиш іноді смута
Між ними тим тлінним містком -
Синь неба розмита
Пожухлим у землю листком.
Прекрасна історія кохання. 
