Тавтологія твого зникнення
Остогидла давно вже мені.
Піддаєшся ілюзії волі,
Провокуєш наскрізне проникнення
Куль самотності й холоду в душу;
Кремінь серця твого я не зрушу.
Залишається лиш сподіватись,
Що невдовзі ти будеш... А поки мушу
Бути сильною; чуєш, я змучена
від вічної стіни неуваги!
Я хочу розмов, неспинних, не змушених,
Хоч нехай ні про що, і краплинку поваги.
Я віддам тобі все, що попросиш-захочеш,
Зламаю всі мрії, ні про що заплакані очі
Вирву серце, зігнорую зболену душу;
Поговори лиш зі мною, про вітер, про неї, про все, що хочеш.
А хочеш, будем мовчати, але разом,
Щоб я знала, що ти мовчиш для мене,
Хочеш, зберу крапельки твого смутку, наче квітки, і поставлю у вазу
Візьму твій сум собі й хуртовина депресій тебе навік не дожене.
А хочеш, я зникну, зникну для тебе,
Щоб ти зміг спокійно жити далі.
Може то через мене усі тривоги й печалі.
Може існуванню моєму в твому житті нема потреби?!
