Мені погано?
Звісно ні, про що ви?
Ще для поганого зарано,
хоч і життя кує уже окови...
Я сильна! Чи забули?
Так? З чого б це раптом?
Невже ви сльози мої чули?
Чи все ж помітили мій страх перед невдалим стартом?
Та наче б ні ...
Я не збагну одного,
Звідкіль береться туга та?
Усе це вигадки дурного...
Що я всесильна та пуста.
Все, досить!
Вмріть стереотипи...
Я, як і ви - плаксива, хоч і горда постать,
Що поділяє біль на власні типи.
Всепоглинаючий, скаженний, дикий ...
Що рве і душу й плоть,
А ти сидиш, мов блазень тихий
І посміхаєшся з надією не згинуть.
А є, коли лише пустОти рвуться...
На зовні в світло, попри тінь...
Як бачу, ти - не в силі їх позбуться,
вони то й вб'ють тебе, ти плач покинь.
Де мОя сила?
Мужність незбагненна?
І піднімаю білі я вітрила.
Я не така уже й натхненна...
Останні дні?
Меланхолія? Певно.
Мені ще щось з'явилося сьогодні в сні,
А ні, я помилилася, там далі темно.
Мене до сліз,
До болі далі тягне...
Життя, як ніж...
Вростає так, що серце стогне....
|N.W|
