Нам показує небо мільйони зірок
І самотніх, і ніби сімейних,
Що тримаються купи:
Кудись – ні на крок.
Сім’ї – знані.
Ще й мають імення.
В мене теж є улюблена зірко рідня –
Ромб – як виписаний з геометрії –
Вздовж і вшир – точні мірки від центру.
Посередині – зірка…
Мабуть заміжня,
По боках – дві красуні
На рівні плечей.
Сяють молодо. Як діаманти.
Зверху й знизу також –
Цвіт прекрасних очей.
Може, зірка для них – рідна мати?
І всі крайні чотири її бережуть?
Не дарма ж ромб поставлено руба?
Звідси й зброя подвійна,
Подібна ножу
Чи якомусь гігантському зубу?
Я на зорі ці змалку дивлюсь, як молюсь.
Щось кажу їм своє, щось питаю.
І вони відкривають для дум своїх шлюз.
Ніби вірять, що їх прочитаю.
