Вона захмеліє і скаже, як сильно хоче,
Щоб дотиком ніжним ти всю її перевершив.
Лиш сіпни за нитку – і лялька заплющить очі.
Веди, ляльководе. Сьогодні ти в неї перший.
Бреши, ляльководе. Бреши їй, що свято буде,
Що ти їй мотуззя відпустиш наполовину,
Допоки світанок гарячі тіла остудить.
Допоки уста ще від поцілунків винні
І може, уперше озвалося...десь у грудях...
Малюй, ляльководе, їй лілію на коліні
Вологим мізинцем, умоченим в каву свіжу
Повільно-бентежно, мов кілька хвилин до страти...
– Ослаб мені нитку, що впоперек сонце ріже,
Бо так заважає...
– Кохатися?
– Ні... кохати...
прекрасний вірш! 
