Іще недавно тут жило сільце,
Худобу пасло, сіяло пшеницю
І мало у руках все ту ж синицю.
Його куфайка пахла чебрецем.
Але прийшов сюди безумний кат
(Так хочеться назвать тодішній лад),
Повитягав живцем із нього жили.
Не вберегло сільце дворів і хат,
Однак, померши, тінь свою лишило –
Густющий, наїжачений терник,
Щоб хтось лихий крізь нього не проник,
Бо плуг підлизується ближче й ближче
До горбиків болючих кладовища.
А ще отут з’явився осокір.
Він підростає гострий, мов докір,
Як пам’ятник чи неспалима свічка
За упокій душі.
Сільце хай невеличке,
Але душа його не знала мір.
