Так затишно й тихо поміж яблунь розлогих.
Тут лиш Я і моє ніжне Тіло.
Ми заховали в траву босі ноги:
І Я вчуся слухати - воно так схотіло.
Я пізнаю через нього світ і дивуюся з того,
Як пульсують у жмені стиглі суниці,
І як пульсує Земля, зігріваючи наші ноги,
І розказує нам усе, що їй сниться.
Ти ж візьмеш його у свої обійми спокою,
Земле, коли воно стомиться бути зі мною?
Й воно неспішно стане жменькою попелу,
А потім квітами зійде, чи проросте травою.
....
Я заціловую Землю стопами,
З насолодою смакую наш з нею шлях,
Ступаю легко, неспішними кроками.
Тут тільки Я і моя лагідна Душа.
Тут пахне яблуками і сіном підсушеним,
І Сонце бавиться гронами виноградними,
Господи, бережи мою тендітну Душу,
Направляй її шляхами праведними.
Ти ж любитимеш її нетямущою і розгубленою,
Мовчазною і балакучою без потреби?
А коли стомиться ходити планетою людною,
Господи, Ти ж ві́зьмеш її до себе?
13-15.09.2014
Ну, Танечко! Ще топать та топать! Скоріше стмиться земля під ногами, ніж... ніжне тіло! 
