Ти звір. Без роду і племені. Втікач, що колись дуже давно відділився від стада і став людиною звіром. Ти хижак. Твій погляд обдає морозом, твої пальці холодні та тверді, мов льодова брила. І весь твій стан немов гранітний. Твоє нутро також дуже тверде.
Чому тікаєш від світу? Чому граєшся в життя і чому живеш грою? Коли ти нарешті прийдеш туди, до мети? І що є твоя мета? Хіба ти сам знаєш відповіді на ці питання?
Звір, що втрачає людяність. Звір, що втрачає любов. Звір, що втрачає себе.
Що ти є: овечка в шкірі вовка чи вовк у шкірі людини? Назви себе, знайди себе. Припини цю довгу дорогу. Ти ж бачиш ці погляди – вони повні страху. Ти несеш страх. Аякже, ти ж інший. Звір. Проте це знаємо лише ми. Ти відчуваєш свою владу над ними? Відчуваєш свою зверхність? Ти вищий, ти вище. Страх – найкращий мотиватор. Але до чого? До чого ти мотивуєш їх і до чого вони мотивують тебе?
Так багато питань, а у звіра зникла мова. На те ти і звір. Дикий, неприручений, небезпечний. Звір, який став був людиною.
