Таке високе синє небо,
Безмежно-світла ця блакить,
Невже йому гасить потреба
Все, що вогнем палахкотить?
Вогненно-золоті тополі,
Червоні кленові листки,
Різноманітний, наче долі,
Лісопосадок смолоскип.
Тремтливе золото берези,
Грабів та буків вогневій,
Дубів, здавалося б тверезих,
Листопадовий буревій!
І лиш каштан, такий упертий,
Нікому віри вже не йме,
І лист коричневий, потертий,
Собі, як кучері, він в'є.
Бузок і вишня забарились,
Та не спішать міняти лист,
І не тому, що розгубились,
Тому, що інший мають хист!
Вони, крізь всі перестороги,
Біля доріг, що вдаль біжать,
На витоках, біля порогів,
Зеленим світлом нам горять!
І ми до нього так привикли -
На швидкості злітає мить,
А те червоне й жовте світло
Пригальмувати нам велить!
9.10.2014
Дійсно, як символічно! Зелене змінилося на жовте і червоне. Символіка автомобільного (дорожнього) руху. І який несподіваний для мене збіг: у моєму листопадовому сонеті теж обігрується дорожній рух і "частіше тиснуть водії на гальма"
Микола Серпень відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Гарний вірш! Щоб не дратувати Рашу (тормозить - слово москльське) я б остнню строфу подав би в такій редаксії:
