Вчити твої вірші напам*ять,
Як церковники вчили псалми.
Люди душу мою розтягнуть
І закинуть у безвість зими.
Мене побіля тебе не мало бути взагалі,
Просто не в тому місці не в той час,
Опинився на лінії фронту твоєї землі
І захотів у долі вимолити шанс,
Але Парки сплутали всі карти,
Розділивши наші долі й будні
І я нічого тепер не вартий:
Тихий брахман байдужого грудня!
Для мене ти як найвища нота,
І найкраща з можливих вершин…
Я ніколи не знатиму хто ти,
Нещасливий я Аладін!
У мене,ні джина, ні лампи,
І навіть килима в мене немає.
У мене, ні карти,ні карми,
Натомість є близькість краю:
Близькість прірви-темінь безнадії,
Інертність духу і пасивність дії!
