Я знаю, повідомлення не прийде,
пустеля електронна -
невблаганна,
у ній також блукають, й гинуть люди.
І залишається лише вивчати
відтінки у світогляді мовчання.
В країні нашій,
що належить іншим,
відчуженими пройдемо полями.
Із лісу зроблять тонни книг,
що згодом, назовуть псевдовченнями.
І знов вожді мечем й вогнем примусять
носитися
з фанвами,
й прапорами.
І простаки патріотичні,
настроєні мов приймачі,
присвячують вірші чужій країні,
і прихисток знаходять в павутині.
А я напишу іншу Україну,
на моніторах з'являться слова,
наче будинки, як міста, і села,
і ти побачиш що є в слові сила.
І воля важливіша від верховних як рад,
так зрад.
І дім душі, і втілення, не з цегли,
і на війні тіла як гра у кеглі,
і навіть не в людському тілі сенс,
а в Всесвіті, у розквіті Душі !
Це преси не бульварної сенсація.
Літератури ця сторінка інша.
Ти зрозумієш, коли прийде осінь.
З рукописів пожовклих стане тлінь.
І проростуть у зовсім інший спосіб
наступних весен посмішки цвітінь.
Нові гілки -
продовження руки.
І стануть очі -
зорями вночі.
Я обернуся
попри всі прикмети,
бо повертатися -
це як людські протести,
проекти : як переробити світ.
Це наче Богу написати звіт,
що спробував,
і що зробив насправді.
Тоді, крізь час і простір звістку вишлеш,
такі летять від світла швидше
думками, раптом, ще неждані,
поглянеш як у вікна на екрани
на зміст поезії,
як некстмодерний міст,
ідейні хвилі телефонограми,
в інші світи,
у Всесвіти,
між нами.
ID:
568796
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 23.03.2015 15:42:33
© дата внесення змiн: 23.03.2015 15:42:33
автор: Микола Істин
Вкажіть причину вашої скарги
|
