Це місто не каштанів, а кульбаб,
Пролитих сонцем від світанку,
В траві блищать, як мармелад,
І розпустились всі аж до останку!
Здається небо висівало їх пилинки,
Так щедро-густо по усіх кутках,
Витягують із тіні поверхівок шийки,
Немов чекають від птахів листа.
У них цвітіння губить пелюстки,
Дикунок груш і абрикос плескатих,
Забула, куди мала швидко йти,
Бо все це наче просить обійняти!
Суцільні жовті смужки під блакиттю,
Теплом зігріті, милі, рідні кольори,
Стоять кульбабки, зливкою обмиті,
Щебечуть десь над ними «голоси».
29.04.2015